Embedded Files
«Де б ти не був – будуй довкола себе Україну» М. Сорока
Український громадський та військовий діяч, багаторічний політв'язень польських та радянських концтаборів, один з організаторів руху опору ГУЛАГу Михайло Михайлович Сорока народився 27 березня 1911 року в селі Великі Гнилиці на Тернопільщині. Вчився в Української гімназії в Тернополі. Під час навчання приєднався до спортивного товариства «Хортиця» і до «Пласту».
У 15 років переїхав у Чехословаччину, навчався в українській гімназії у місті Ржевниці, що неподалік від Праги. Займався спортом – був першим у бігу, стрибках та вправах на приладах. Співав у хорі басом. Вступив у Празький політехнічний інститут на факультет архітектури, додатково займався скульптурою.
Під час студій, у 1934-1935 рр., М. Сорока спілкувався з українськими митцями на еміграції, приєднався до осередків «Пласту» й «Сокола». У 1937 р. був засуджений польською поліцією на 4 роки ув'язнення за підозрою у причетності до ОУН.
Покарання відбував у Станіславі, Березі Картузькій та Гродно. Вийшов на волю, щойно почалася Друга світова війна. 22 березня 1940 р. Михайла Михайловича Сороку засудили вже в СРСР до 8 років таборів.
34 роки свого недовгого життя Михайло Сорока провів у неволі. Його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Він був загальновизнаним лідером, навколо якого гуртувалися не тільки українці, а й представники інших поневолених Росією народів. Його талант організатора, інтелігентність, всебічна освіченість, високий розум, відданість справі українського визволення надихали людей різних національностей на боротьбу за власну державність.
В усіх ув’язненнях Михайло Сорока вів спротив будь-якими засобами. У Воркуті він створив підпільну організацію «ОУН-Північ» («Заполярний Провід ОУН»), поява якої стала однією з причин утворення у 1948 р. таборів особливого режиму й відокремлення за наказом МВС від 28.02.1948 р. політичних в’язнів від кримінальних. У Сиктивкарі він один із керівників Кенгірського повстання (1954), після якого каральна система була реформована, дві третини в’язнів звільнені. Сорока був також автором гімну повсталих «У гарячих степах Казахстану». У Мордовії керував культурним життям політв'язнів – проводив вечори пам’яті Т. Шевченка, Л. Українки тощо, підтримував інших в’язнів.
У короткий термін між різними концтаборами М. М. Сорока як вільнонайманий продовжував організовувати підпільну боротьбу в концтаборах, збирати інформацію про склад концтаборів і військ, які їх охороняють. Спецслужби намагалися зламати переконання в’язня. У 1960-х рр. його возили до Києва, Тернополя, Львова, влаштовували зустрічі з сином, з ріднею, водили в інститути й театри з метою зламати його і домогтися публічного покаяння. Але він залишився непохитним, відмовився від співпраці і його повернули в табір.
Під час заслання Михайло Сорока займався спортом, практикував йогу. Організував хор, літературні вечори, святкові молебні. Одного разу влаштував виставку художніх робіт свого молодого сина Богдана.
Попри всі поневіряння Михайло Михайлович Сорока працював також як вчений. Збереглися його праці: «Мистецька Прага», «Мирон Зарицький», філософський трактат «Інстинкти. Рефлекси. Етика», деякі переклади та малюнки.
Михайло Сорока помер 16 червня 1971 у неволі від другого інфаркту, що стався під час прогулянки.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: березень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse