4 квітня народилася Марина Віллівна Гримич
Відома українська письменниця, лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», антропологиня, етнологиня (докторка історичних наук), фольклористка (кандидатка філологічних наук), професорка, видавчиня (директорка видавництва «Дуліби»), менеджерка культурних проєктів Марина Віллівна Гримич народилася 4 квітня 1961 року в м. Києві, в україномовній родині.
Батько майбутньої ученої – відомий перекладач з більш як 25 мов, лауреат премії ім. Максима Рильського за перекладацький доробок, на той час лише розпочинав свою літературну кар'єру і працював у газеті «Молодь України», в редакції журналу «Дніпро». Мама була студенткою п'ятого курсу філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Пізніше вона стане доценткою цього ж університету і завідуватиме кафедрою історії літератури та журналістики в Інституті журналістики КНУ.
З раннього дитинства дівчинку привчали до книжок.
Навчаючись в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на слов’янському відділенні філологічного факультету, Марина почала видаватись як перекладачка зі словенської, сербохорватської та македонської мов. Трохи пізніше письменниця публікує свої перші поетичні спроби у журналах «Дніпро» та «Жовтень».
Довгий час займалася виключно наукою – в різних галузях (фольклористика, методика викладання української мови як іноземної, етнологія, історія, антропологія). Її перу належить кілька авторських монографій, а також вона є керівницею, упорядницею та науковою редакторкою великих проєктів, колективних наукових монографій та наукових збірників. За монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX – початку XX ст.» здобула премію імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004).
В художній літературі – з початку 2000-х, працює як у белетристиці, так і в серйозній інтелектуальній романістиці.
З 2004 року Марина – членкиня Спілки письменників України.
Марина Гримич активно присвячує свою діяльність культурній дипломатії. Марина Гримич, як менеджерка культурних проєктів, була координаторкою українських програм на Міжнародних книжкових ярмарках у Бейруті, Абу-Дабі. Керівниця проєктами з перекладу арабською мовою та видання українських творів (Агатангела Кримського, Івана Франка, «Історії України», інших). Твори Марини Гримич перекладено французькою, англійською, польською, чеською, арабською мовами.
Марина Гримич – яскрава й талановита письменниця: її роман «Клавка», що вийшов друком у 2019 році, швидко став бестселером, пройшов до фіналу «Книги року ВВС», а сама авторка отримала нагороду BookForum Best Book Award у номінації «Сучасна українська проза».
Феноменальний інтерес до «Клавки» можна пояснити тим, що роман припав до смаку читачам, які прагнуть повернення до оцінки радянської епохи, але оцінки неупередженої, а то й суб’єктивно-сентиментальної, що відповідала б їхнім власним життєвим випробуванням. В якомусь інтерв’ю авторка – на хвилі успіху книжки – була зізнавалася, що міркує, аби написати продовження. І вже наступного року потішила своїх шанувальників новим твором – «Юра», який багато в чому – темою, образами, мотивами, настроями – перегукується з попереднім.
Нещодавно вийшов у світ новий роман письменниці – «Лара». Це продовження романів «Клавка» і «Юра».
Марина Гримич варта похвали передусім через уміння показати фактурність свого часу, його живу (хоч тонку й делікатну) матерію, що проявляється в усьому: у світовідчутті героїв, в їхніх любовних інтригах, а також у численних деталях побуту. Книги Марини Гримич вражають своєю історичною правдивістю й витонченою українською мовою.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.