4 квітня народилася Марина Віллівна Гримич

Талановита жінка відома не лише як українська письменниця, а й етнолог та антрополог. Завдяки академічній діяльності Марина Гримич отримала професорське звання, успішно захистивши кандидатську дисертацію з фольклористики та докторську – з етнології, в галузі історичних наук. Широку відомість отримала завдяки літературній творчості, якою захопилася ще в студентські роки.

Розпочавши свій творчий шлях з перекладацької діяльності зі слов’янських мов, сьогодні Марина є визнаною українською романісткою, доробок якої нараховує більше двадцяти таких творів. Її перу належить кілька авторських монографій, а також вона є керівницею, упорядницею та науковою редакторкою великих проєктів, колективних наукових монографій та наукових збірників.

За монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX – початку XX ст.» здобула премію імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004).

В художній літературі – з початку 2000-х, працює як у белетристиці, так і в серйозній інтелектуальній романістиці.

З 2004 року Марина – членкиня Спілки письменників України.

Марина Гримич активно присвячує свою діяльність культурній дипломатії. Марина Гримич, як менеджерка культурних проєктів, була координаторкою українських програм на Міжнародних книжкових ярмарках у Бейруті, Абу-Дабі. Керівниця проєктами з перекладу арабською мовою та видання українських творів (Агатангела Кримського, Івана Франка, «Історії України», інших). Твори Марини Гримич перекладено французькою, англійською, польською, чеською, арабською мовами.

Марина Гримич – яскрава й талановита письменниця: її роман «Клавка», що вийшов друком у 2019 році, швидко став бестселером, пройшов до фіналу «Книги року ВВС», а сама авторка отримала нагороду BookForum Best Book Award у номінації «Сучасна українська проза».

Феноменальний інтерес до «Клавки» можна пояснити тим, що роман припав до смаку читачам, які прагнуть повернення до оцінки радянської епохи, але оцінки неупередженої, а то й суб’єктивно-сентиментальної, що відповідала б їхнім власним життєвим випробуванням. В якомусь інтерв’ю авторка – на хвилі успіху книжки – була зізнавалася, що міркує, аби написати продовження. І вже наступного року потішила своїх шанувальників новим твором – «Юра», який багато в чому – темою, образами, мотивами, настроями – перегукується з попереднім.

Нещодавно вийшов у світ новий роман письменниці – «Лара». Це продовження романів «Клавка» і «Юра».

Особлива привабливість для читача прозових творів Марини Гримич полягає у тому, що вони створюють враження, ніби письменниця не просто декларує власні думки про значущість певних вчинків та особисте ставлення до подій та явищ, всього, що оточує. Авторці вдається створювати ілюзію, ніби читач сам проживає ситуації, зображені у творах, відчуває почуття персонажів, проектує на власне життя можливий хід подій. Саме у руйнації стереотипів мислення полягає оригінальність творчої манери Марини Гримич. Її література виконує не лише розважальну, а й пізнавальну та виховну функції.

Марина Гримич варта похвали передусім через уміння показати фактурність свого часу, його живу (хоч тонку й делікатну) матерію, що проявляється в усьому: у світовідчутті героїв, в їхніх любовних інтригах, а також у численних деталях побуту. Книги Марини Гримич вражають своєю історичною правдивістю й витонченою українською мовою.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.

Оновлено: квітень, 2025