2 червня народився Іван Максимович Сошенко

Іван Сошенко заходився похапцем розпродавати свої пожитки. Окрім того, чиновники, що оформлювали паспорт на виїзд, зажадали чималих хабарів. Обдертий як липа, але сповнений сподівань Іван попрямував до міста Петра. У той період в Петербурзі було чимало українців. Так І. Сошенко познайомився з істориком Костянтином Григоровичем, який бувши професором академії, допоміг художнику в 1834 році отримати перепустку в бажаний навчальний заклад. Тепер Іван як вільний слухач мав право навчатися живопису, копіювати картини з Ермітажу, що дозволяло заробляти на життя.

Йому на допомогу прийшли самі вчителі – художники Олексій Венеціанов та Карл Брюллов. Бачивши старання та хист до живопису підтримували свого учня. З кожним семестром І. Сошенко вдосконалював майстерність, картини ставали кращими, від цього зростала також впевненість у своїх силах, а ще почали з'являтися гроші.

Якось Іван почув про земляка, на ім’я Тарас і вирішив зустрітися з ним. Художника вразив вигляд Тараса Шевченка – босий, в подертому одязі. Іван Максимович Сошенко зробив усе для організації викупу Тараса Григоровича з кріпацтва. Він звернувся до Євгена Гребінки із проханням допомогти «звільнити Тараса від жалюгідної долі кріпака». Далі були відвідини майстерні Карла Брюллова. Після викупу Іван Сошенко забрав Т. Г. Шевченка до себе, де вони деякий час прожили на одній квартирі.

У 1832-1838 роках Іван Сошенко навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Під час навчання художник створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається монументальним стінописом, копіюванням класичного малярства. Після Академії у липні 1839 він виїжджає працювати до Ніжинського повітового училища. У 1846 році через погіршення стану здоров’я змушений переїхати до Немирова працювати у гімназії. У цьому місті Сошенко одружився з Марцеліною Віргінською.

Для заробітку в цей час копіював роботи з картинної галереї графа  Потоцького і виконував замовлення навколишніх церков. У липні 1856  року переїздить до Києва викладати в ІІ Київській гімназії, де він прослужив 20 років.

Протягом усього творчого шляху Сошенка-художника найбільше цікавило рідне, українське. Зі збережених творів Івана Максимовича відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі», пейзажі, ікони. Найбільша колекція робіт Сошенка (понад 50 творів) зберігається у Національному художньому музеї, є його роботи також у Київському музеї Т. Г. Шевченка та у Корсунь-Шевченківському історико-культурному заповіднику.

Іван Сошенко написав відносно невелику кількість картин, а збереглося їх ще менше. Художника пригнічувало те, що він не залишив по собі масштабніший спадок. Попри поширене уявлення, І. М. Сошенко не писав у манері Брюллова, якій притаманні помпезність, статичність, декоративність.

У 1861 році  Іван Миколайович провів в останню дорогу Т. Г. Шевченка на Чернечу гору, невдовзі померла й дружина. Іван Сошенко залишився сам. Тяжко працював, писав портрети, але грошей все одно майже ні на що не вистачало.

Передчуваючи скору смерть, Іван Миколайович зібрав гроші на свій похорон, а тоді вирішив провідати рідні місця. Але так і не доїхав: застудився, зліг і 19 липня 1876 року відійшов у засвіти.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: травень, 2025