29 листопада народився Григорій Квітка-Основ’яненко

У гостях у Квіток часто бував український філософ-містик, богослов, поет і педагог Григорій Сковорода. Звичаї в родині відзначалися простотою: багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. 

Малий Григорій ріс кволим, часто нездужав. У ранньому дитинстві втратив зір. Ні лікарі, ні знахарі нічого не могли вдіяти, але у 6 років раптом прозрів. Мати повезла його на прощу до чудотворної ікони Озерянської Божої Матері, що за 30 км від Харкова. У храмі хлопець раптом спитав: «Матусю, а що це за образ?» «Хіба ж тобі видно?» – здивувалася мати. «Так, мені розвиднілося», – відповів хлопчик. Це дивне одужання саме в церкві, під час молитви наповнило його душу глибокими релігійними почуттями, які письменник дав вихід у своїх повістях.

Григорій Федорович здобував домашню освіту, а також в школі при монастирі. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. Хлопець завжди прагнув навчитися.

3 1793 до 1797 року Григорій Квітка перебував на військовій службі. у дев’ятнадцять років, звільнившись із дуже умовної військової служби, Квітка мав серйозний намір стати ченцем. Однак тоді його батьки не благословили ‒ мовляв, ще замолодий для такого. Григорій Квітка-Основʼяненко у 23 роки вступив до Курязького монастиря. У двадцять шість років він усе-таки написав прохання про послушництво до Слобідсько-Українського й Харківського єпископа ‒ і цього разу родина не стояла на шляху до зречення світу.

Причиною піти в ченці точно не була відсутність інтересу до любовних пригод: хоч молодий Квітка і писав, що «любить жінок як людей, а не як жінок», і таки довго зволікав із одруженням, він аж ніяк не був байдужим до протилежної статі. Кажуть, був одного разу такий закоханий, що саме ім’я коханої вплинуло на його рішення. Виконуючи обов’язки судді, він почув, що позивачка ‒ тезка коханої, тож одразу вирішив справу на її користь. Романтично, звісно, але не дуже професійно.

Григорій Квітка пробув послушником близько року, але постригу так і не прийняв. Йти у ченці Григорія відмовив філософ Г. С. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток. Покинувши монастир, юнак знову повертається на військову службу, але вже за рік виходить у відставку.

З 1806 року він з головою поринув у громадські справи Харкова.  Життя Григорія Федоровича Квітки-Основʼяненка було прикладом подвижництва. Митець був не тільки письменником, який через літературу просував ідеї людяності, любові до рідної землі, а й активним діячем громадського і культурного життя Слобідсько-Української губернії. 

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко служив комісаром у народному ополченні (1806-1807), повітовим ватажком дворянства (1817-1828), совісним суддею та головою харківської палати карного суду.

Григорій Федорович був активним діячем громадського та культурного життя Харкова. Його обирали членом Товариства наук при Харківському університеті. Він виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 – його директор), Благодійного товариства (1812) та Інституту шляхетних дівчат (1812). Одна з класних дам, Анна Григорівна Вульф, зрештою стала його дружиною.

Григорій Квітка-Основʼяненко ‒ один із засновників і директорів Харківської губернської бібліотеки (1838), який відіграв ключову роль у її створенні та функціонуванні. Він зібрав кошти для відкриття бібліотеки, а пізніше, як директор установи, займався питаннями управління фінансами, закупівелями та зберігання документації.

Григорій Федорович Квітка-Основʼяненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом письменник вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Він виступав з пропагандою народної теми в літературі й був переконаний в позастановій цінності особистості.

Так, як і багато інших, Квітка починав писати російською (1827) ‒ і досяг певного успіху в російськомовній аудиторії зі своєю прозою і драматургією. Існує припущення, що Микола Гоголь «списав» свого «Ревізора» з комедії Квітки «Приезжий из столицы», створеної на кілька років раніше. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність з літературною. Григорій Квітка-Основ’яненко свої перші твори друкував у журналі «Український вісник», який видавав у 1816-1817 роках, а також був ініціатором видання альманахів «Утренняя звезда» (1833), «Молодик» (1843) та першої збірки українських прислів’їв і приказок Смирницького «Малоросійські прислів’я і приказки. Зібрані В.М.С.» (1843). У 1833 році в Харкові, завдяки Григорію Квітці, було відкрито губернську бібліотеку. Крім того, він заснував кадетський корпус у Полтаві.

Російськомовні писання Квітки висміювали темноту й тупість провінційного дворянства, авторство, попри псевдонім «Основ’яненко», швидко стало відомим — і, ніде правди діти, сусіди й знайомі письменника були не в захваті від такої слави. Мстилися, як могли: певний час Квітка залишався без посад, а отже, у фінансовій скруті.

У Харкові Григорій Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Він був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного та театрального мистецтва.

У 1835 році Г. Квітка-Основ’яненко написав українською мовою соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці», а 1838 року – пʼєсу «Шельменко-денщик». Його перу належать також історичні нариси «Головатий» (1839), «Історія театру в Харкові» (1841), «Українці» (1841), «Переказ про Гаркушу» (1842), «Заснування Харкова» (1843), сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант – 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь» та інші.

Григорій Квітка-Основʼяненко був прекрасним знавцем сільського побуту. У своїх творах він намагався вірно віддзеркалити образ українського села. Його описи – немов етнографічні досліди, які висвітлюють душевні почуття. В одному листі автор писав: «Усі мої твори сповнені любовʼю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Вважаю, що ідеальні герої існують і в реальному житті».

Твори Григорія Федоровича перекладено польською, болгарською, чеською й іншими мовами. Вони настільки пройняті гуманізмом і співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Г. Квітку одним із перших письменників, котрий став автором «человеческой повести».

Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся», що стало приводом для листування між ними. Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», присвятив йому вірш «До Основ’яненка». Квітка підтримував зв’язки з багатьма літераторами, зокрема, з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою.

Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

На визнання доробку письменника, наукова громадськість обрала Квітку-Основʼяненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген).

Щоб не робив Г. Квітка у суспільному житті, його ніколи не полишало бажання літературної діяльності, через яку він міг би залишити у віках образи земляків, красу і поетичність України.

Творча спадщина письменника налічує близько 80 творів різних жанрів, написаних російською та українською мовами: фейлетони, комедії, оповідання, повісті, історично-художні нариси й літературно-публіцистичні статті.

У червні 1843 року Г. Ф. Квітка захворів на запалення легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 року у своєму маєтку в Основі, в якому провів майже все своє життя. Там, де раніше був маєток, тепер – парк, що має імʼя письменника. Відспівували його похорон у Благовіщенському соборі. На похорон письменника зібралося майже все місто. Ховали на Холодногірському цвинтарі, але у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон «Трудові резерви». Надгробок письменника перенесли до Покровського собору, а згодом – на Друге міське кладовище.

Застосовуючи вивчену змалку народну українську мову в українській художній прозі, Г. Ф. Квітка-Основʼяненко виявив її багатство, глибину, гнучкість, показав її культурний потенціал. Він старанно добирав такі слова й засоби, які робили б зображене якнайбільше правдоподібним і переконливим. Письменник дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний мальовничий, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив його прози та драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків.

Найкращі твори Квітки-Основʼяненка одними з перших представляли українську літературу для європейських читачів. У 1854 р. в Парижі опублікована французькою мовою його повість «Сердешна Оксана». Низка творів письменника перекладена польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

Повісті «Маруся», «Конотопська відьма» та п’єса «Сватання на Гончарівці» введені в програму з української літератури середньої школи.

Відомий харківський краєзнавець Андрій Парамонов написав ґрунтовну монографію «Історії роду Квіток» (2013). До 1917 р. у Харкові існувало 28-ме Парафіяльне училище імені Квітки-Основʼяненка. У Харкові є парк імені письменника, розташований в історичному районі Стара Основа до якого колись прилягав родовий маєток Квіток. У 1994 р. в Харкові встановлений памʼятник Григорію Квітці-Основʼяненку. 

2003 р. Укрпошта випустила марку – Григорій Квітка-Основʼяненко. У 2008 р. у серії «Видатні особистості України» Національний банк України випустив монету номіналом у дві гривні, присвячену Г. Квітці-Основʼяненку.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: листопад, 2025

Перечитуючи п’єсу нині, через багато років після того, як Ви вперше ознайомився з текстом, знайдете чимало цікавих деталей, яких раніше не помічали. Наприклад, у діалогах персонажів є згадки, що Одарка, Прокіп й Уляна за віросповіданням католики, Стецько з батьком теж, натомість Олексій православний. І, схоже, католики тоді не були якимось дивом чи екзотикою. Оскільки дія відбувається на Слобожанщині, це є промовистим фактом мультикультурності Сходу України за тих часів. А ще справжньою родзинкою пʼєси є мова персонажів, унікальна слобожанська говірка, яка в авторському тексті звучить в оригіналі й дещо відрізняється від мови персонажів у фільмі та сучасних театральних виставах.

Напевно, небагато хто з Вас знає, що назва Гончарівка не є вигадкою автора, який є уродженцем Слобожанщини й у своїх творах описував добре знані йому місця. Гончарівка була слободою, але з початку ХІХ ст. стала частиною Харкова й нині є фактично одним із центральних районів міста. Згадки про Гончарівку без зусиль знаходимо в харківських топонімах, зокрема у назвах вулиць.

Від початку повномасштабного російського вторгнення Харків зазнавав численних жорстоких бомбардувань та обстрілів, які завдали чимало руйнувань. Прилітало й на Гончарівку, хоча, за словами харків’ян, не так часто й не з такими страшними наслідками, як в історичному центрі чи Північній Салтівці, майже повністю зруйнованій ворогом.

Під час читання твору ви будете сміятися, радіти та переживати разом з героями пʼєси та отримаєте чимало задоволення та приємних емоцій.

Читайте традиційний формат! Книга чекає на Вас! (Наукова бібліотека ДБТУ: вул. Алчевських,44; 1 поверх. Працюємо з 9.00 до 13.00 год щодня, крім вихідних – субота, неділя). Замовляйте видання через свій електронний формуляр. 

Квітка-Основʼяненко, Г. Ф. (Грицько Основʼяненко). Сватання на Гончарівці [Текст] : повісті, пʼєси / Г. Ф. Квітка-Основʼяненко. – Харків : Фоліо, 2005. – 350 с.  

Читайте п’єсу онлайн  за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1020 

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел