30 жовтня народився Олег Богданович Лишега

У кінці 70-х Олег Лишега переїхав до Києва. Влаштувався художником-декоратором сцени на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва, що розташовувався у Лаврі. Там Олег познайомився з Миколою Воробйовим та Іваном Семененком, які працювали пожежниками. Вони одразу стали близькими йому поетами. Під час нічних змін вони писали вірші, обговорювали східну філософію, а Лишега інколи й ночував там. Згодом дослідники назвуть їх Лаврською школою поезії.

Із 1984 року Олег переїхав на Виноградар, історична місцевість, житловий масив у Подільському районі міста Києва, і почав випалювати кераміку. У той період поет майже не писав віршів, але розповідав, що вони набули іншої, глиняної форми.

До 1988 року вірші Олега Лишеги було заборонено друкувати. Перша книга поета «Великий міст» побачила світ, коли йому було аж 40 років. Тоді розпочався більш активний публічний період Олега.

Вона складається з двох циклів: перший «Зима в Тисмениці» ‒ поезії, пов'язані з буттєвим досвідом, набутим у місті свого народження, другий під назвою «Великий міст» ‒ поезії та есе, що відображають реалії після переїзду до Києва і проживання у Глевасі.

Наступного року вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю», до якої увійшли історії, перекладені ним разом з «совєтським капітаном» Ігорем Зуєвим (Зуєв робив переклад з китайської, а Лишега займався літературною обробкою) У 1997-1998 роках Олег Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Цей рік він жив у Лемонті, Пенсільванія, де працював над перекладами та укладанням антології.

Протягом 1997-1998 років він жив у Пенсільванії за стипендією Фулбрайта. Лишега дуже добре знав англійську мову, а тому міг вільно перекладати українською твори Томаса Стернза Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, Кларенс Малькольм Лаурі, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат, Роберта Пенна Воррена та Джона Кітса.

Дивовижно, як Лишега міг поєднати в собі американську традицію зі східною і водночас глибоко вкорінитись в українську літературу. Зокрема захоплювався Богданом-Ігорем Антоничем, Павлом Тичиною та Іваном Франком, міг довго говорити про них.

Після США поет знову повернувся в рідну Тисменицю. Жив спокійним розміреним життям: доглядав за домашнім господарством, збирав гриби, займався різьбярством.

Загалом Лишега дуже уважно ставився до слів. Писав нечасто, бо вважав, що «поезія має вживатись у мікроскопічних дозах».

2003 року Вірляна Ткач, режисерка мистецького об'єднання «YARA», поставила виставу за віршем Лишеги «Лебідь», а 8 квітня 2011 року у Нью-Йорку в театрі «Ля МаМа» відбулася прем'єра вистави за мотивами поеми «Ворон», написаної О. Лишегою у 1987 році.

До збірки прозових творів Олега Лишеги, яку у 2010 році видала літературна агенція «Піраміда», увійшли оповідання «Море» (видане у 1997 році під назвою «Квіти в темній кімнаті»), «Людина в просторі», «Відчуття весни» та «Розмова тіней», оповідання київського періоду «Син», «Голос» та «Портрет», п'єса «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..», есеї «Флейта землі і флейта неба» та «Adamo et Diana» (де розповідається історія Київської школи поезії), а також «Балачки з Прохаськом», видані раніше у серії «Інший формат». Ці твори Лишега писав протягом тридцяти років, до книги також увійшли фрагменти загубленого фантастичного роману Лишеги під назвою «Пава».

У 2011 році літературна агенція «Піраміда» оголосила про підготовку нового видання творів Олега Лишеги під назвою «Великий міст», в оформленні якої мали бути використані шрифти Лишеги, викреслені ним на снігу. Збірка побачила світ вже у 2012 році та стала найповнішим виданням поезій Олега Лишеги. 28 липня 2012 року Олег Лишега прочитав лекцію про Івана Франка на музично-мистецькому фестивалі Франко Фест.

18 січня 2013 року було оголошено, що Олег Лишега став лауреатом премії «ЛітАкцент року ‒ 2012» в номінації «Художня література» зі своєю збіркою «Великий міст».

Видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га анонсувало появу збірки творів Олега Лишеги під назвою «Поцілунок Елли Фіцджеральд» на вересень 2012 року, але згодом дату видання перенесли на 2013 рік.

Останні роки свого життя поет почав частіше зʼявлятися й у літературному середовищі. Його виступи на фестивалях були схожі на перформанси чи стендапи, коли історії з життя поєднувалися із жартами, а часом і наспівуванням поезії. Олег Лишега встиг взяти участь у Революції гідності, є відео, як він читає там один зі своїх найвідоміших віршів «Поки не пізно – бийся головою об лід!». А 17 грудні 2014 року в поета несподівано діагностували важку пневмонію, від якої він помер у реанімації.

Лишега – перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад. Вручення нагороди йому та його перекладачеві Джеймсу Брасфілду відбулося 15 травня 2000 року в Театрі Волтера Ріда в Лінкольн-центрі. Член журі, американська поетка Рейчел Гадас (англ. Rachel Hadas, * 1948) зокрема зазначила: «Лишега веде нас до ноктюрного світу, де темні дерева, заледенілі стави та невидимі істоти віщують появу альтернативного всесвіту, де можна будь-що втратити та віднайти».

У 2020 році  вийшла збірка «Розлоге дерево», до якої увійшли невідомі вірші Лишеги з його приватного архіву, а також кілька маловідомих віршів з малодоступних джерел.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел