29 березня народилася Марія Підгірянка (Марія Ленерт-Домбровська)
«Вірші М. Підгірянки не можуть залишити байдужим читача, який має серце, не можуть не викликати глибоких роздумів про наше минуле, про нашу сучасність, про наше майбутнє. Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса.» Максим Рильський
Українська поетеса, педагогиня Марія Підгірянка народилася в сім'ї лісничого в селі Білі Ослави, нині Надвірнянського району Івано-Франківської області. Мальовниче гірське село Білі Ослави на Гуцульщині – колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами. Ще її життєві дороги перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї творчості.
Її справжнє ім’я – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. В історію української літератури Марійка Підгірянка увійшла разом з Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким. Вчилася майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.
По матері вона була українкою, а по татові ‒ німкеня. У Марії рано пробудився потяг до літератури, поезії. У 13 років пробує свої поетичні сили. 1900 року екстерном успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові. Отримала диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі в селах Прикарпаття і Закарпаття та десятки років літературній діяльності.
Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 року в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла в 1908 році. 1904 року в селі Рибне, де працювала, познайомилась з учителем місцевої школи Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем. 1905 року взяла з ним шлюб і народила чотирьох дітей: сина Остапа ‒ викладача французької мови у Львівському університеті ім. Франка, кандидата філологічних наук; Романа ‒ перекладача з німецької, працівника газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; Маркіяна ‒ українського громадського діяча Австралії, інженера-електрика, автора «Підручника шофера»; дочку Дарію ‒ викладачку української мови й літератури шкіл Галичини.
У 1919 році з під пера поетеси виходить своєрідна поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору ‒ одна зі сторінок життя українських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.
Наприкінці 1920-х Марія втратила роботу через чеську урядову кампанію проти українських шкіл. Потім із сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці (Тлумацький район Івано-Франківської області). На тій будівлі досі висить меморіальна дошка з її ім’ям. Вона прищеплювала всім учням свою любов до української культури.
Викладацькою діяльністю Марія займалася до 1939 року, тобто до окупації Західної України Радянським Союзом. Кар’єра викладачки закінчилася навесні 1940-го. Підгірянка випадково потрапила під копита коня, який ледь не розтоптав її. Через це жінка залишилася прикутою до ліжка решту життя.
Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів Марійки Підгірянки до 1939 р. ‒ мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні та легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.
Як українську поетесу і патріотку, її не оминули б арешти НКВД як до 1941 року, так і в післявоєнний період сталінського терору проти українців. Та за іронією долі, зазнані травми врятували поетесу від катівень НКВС і жахіть ГУЛАГу.
Школу і дітей поетеса любила над усе, їм присвятила своє життя ‒ понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. У своїй педагогічній діяльності вона вдало використовувала свій поетичний талант та художнє слово — її щирі мелодійні вірші допомагали учням краще запам'ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії. Працюючи вчителькою, займалася великою громадсько-політичною діяльністю, активно спілкувалася з місцевими селянами.
У 1957 році Марія разом із дочкою жила поблизу Львова, її вірші публікувалися лише в українській діаспорі Північної Америки. Та з приходом хрущовської відлиги деякі твори все ж потрапили в дитячі журнали України. 1960 року Підгірянка прийнята в члени Спілки письменників України. Лише напередодні смерті поетеси вийшло окреме видання її віршів у СРСР.
Померла поетеса 20 травня 1963-го у віці 82 роки, похована у Львові на Личаківському цвинтарі. Ім'ям Марії Підгірянки названі вулиці у багатьох містах і селах України. Ім'я Марійки Підгірянки від 1991 року носить Івано-Франківський театр ляльок. Івано-Франківське обласне товариство української мови ім. Тараса Шевченка «Просвіта» у 1991 році заснувало премію імені Марічки Підгірянки в галузі літератури та мистецтва.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел