25–26 травня 1648 року відбулася Битва під Корсунем
Корсунська битва – одна з найяскравіших звитяг в історії українського війська. У ході зіткнення 15-тисячне українське козацько-селянське військо під орудою Б. Хмельницького спільно з 3000-м загоном кримськотатарської кінноти на чолі з Тугай-Беєм розгромили під Корсунем польську армію М. Потоцького.
Ця перемога відкрила козакам шлях на Білу Церкву, яка стала центром повстання, що охопило Київщину та Поділля. Навесні 1648 року на українських землях спалахнуло повстання проти польського панування. Річ Посполита на переговорах з козацькою верхівкою відкинула всі їхні пропозиції та відрядила каральну експедицію для придушення повстання. Однак шляхтичі недооцінили силу селянсько-козацького війська і зазнали розгрому під Жовтими Водами.
Поляки відступили до Корсуня, де до них приєдналися основні сили Миколи Потоцького та Мартина Калиновського. 25 травня армія Богдана Хмельницького і татарські загони переправилися через Рось (козаки за один день насипали греблю, загативши річку, чим значно спростили переправу) і увійшли до Корсуня. Поляки не прийняли битви й, підпаливши місто почали відступати. Хмельницький дізнався про наміри противника і відрізав дорогу до Богуслава.
26 травня польське військо потрапило в ретельно підготовлену пастку і за 4 години було повністю розгромлене. Більшість солдатів загинула в бою, а решта разом з командирами потрапили в полон.
Перемога під Корсунем дозволила знищити військові сили поляків на українських землях та широко розгорнути національно-визвольну боротьбу.
Саме після Корсунської битви (а не після перемоги під Жовтими Водами) почалося формування української національної армії, яка стала, напевне, найсильнішою армією Європи середини 17 століття.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел