29 серпня народилася Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська

Дівчина зростала в середовищі української інтелігенції. Родина Старицьких була осередком українського духу Наддніпрянщини, тут не згасала національна ідея, пам'ять про славне минуле українського народу, його побут, звичаї, панувала особлива літературна атмосфера, звучала співоча українська мова.

Освіту здобула в одній із кращих київських гімназій. Перші друковані твори письменниці, зокрема поезія «Панахида», присвячена пам’яті Т. Шевченка, з’явилися 1887 р. у московському альманасі «Перший вінок», де опублікувала свої перші вірші й Леся Українка, з якою вони стали близькими подругами на все життя.

Також Л. Старицька-Черняхівська друкувала оповідання й статті російською мовою в «Русском богатстве», «Русской мысли», «Киевской старине». У цих виданнях вона знайомила читачів із творчістю Лесі Українки, А. Кримського.

У 1888 р. творча молодь об'єдналася у літературний гурток «Плеяда». Гуртківці (О. Пчілка, В. Самійленко, Леся Українка, М. Славинський, М. Обачний, Г. Григоренко. Ол. Черняхівський) проводили літературні вечори та диспути, де обговорювали питання розвитку української літератури, перекладали українською мовою твори світових письменників.

Людмила стає учасницею театру корифеїв, театру самого М. Старицького, була серед організаторів, учасників театрального аматорства Наддніпрянщини. Вона організовує аматорські гуртки, пише для них водевілі, ліричну драму «Сапфо» (1896), одну з кращих своїх драм «Аппій Клавдій» (1909) та п’єсу «Останній сніп» (1917).

З заснуванням у 1895 р. у Києві Літературно-артистичного товариства Л. Старицька входить до його правління, допомагає організовувати літературно-художні та наукові вечори, присвячені історії та культурі українського народу. Людмила бере активну участь у роботі «Історичного товариства Нестора-літописця» в Києві та «Наукового товариства імені Шевченка» у Львові.

У 1896 р. Л. Старицька стає дружиною Олександра Черняхівського (троюрідний брат М. Грушевського) ‒ київського лікаря, який згодом стане відомим неврогістологом, професором, доктором медицини, автором численних праць у цій галузі, упорядником словника медичних термінів українською мовою. Разом з чоловіком вони виростили доньку, Вероніку Черняхівську ‒ поетесу, перекладачку з французької, англійської, іспанської, німецької мов.

Л. Старицька-Черняхівська ‒ визначний театрознавець. Вона написала один із найперших нарисів з історії нового українського театру «Двадцять п'ять років українського театру». Разом з батьком створила трилогію «Богдан Хмельницький», історичні твори «Останні шуліки», «Червоний диявол», а також широко відомі ‒ «Останні орли», «Розбійник Кармалюк» і мало знані ‒ «Руїна», «Молодість Мазепи».

Творчий доробок письменниці ‒ проблемно-сімейна драма «Крила», п'єса «Останній сні», драми «Милость Божа», «Іван Мазепа», п'єси «Декабристи», «Червоний півень», «Тихий вечір», «Гетьман Дорошенко», повість «Діамантовий перстень», спогади, нариси про І. Франка, Лесю Українку, Б. Грінченка, А. Кримського, М. Коцюбинського, рецензії на твори М. Рильського, О. Пчілки, О. Левицького, С. Черкасенка, Л. Яновської.

Творчість Л. Старицької-Черняхівської відобразила животворну силу волелюбного українського народу, залишила помітний слід в історії вітчизняної культури, літератури, театру, сприяє сучасному національному відродженню.

З моменту створення Центральної Ради Л. Старицька-Черняхівська стала її членом, а у квітні 1917 р. увійшла й до Малої Ради.

Людмила Михайлівна брала найактивнішу участь у створенні українських установ, підготовці та написання ‒ постанов, розпоряджень, відозв Центральної Ради, проголошенні її перших універсалів.

У травні 1917 р. вона стоїть біля витоків Товариства (комітету) «Український національний театр», входить до його президії.

В часи Української держави П. Скоропадського очолювала Український клуб, а в період Директорії стала співзасновницею й заступником голови Національної ради українських жінок Кам'янці-Подільському.

У 1920-ті рр. Л. Старицька-Черняхівська перебивається випадковими заробітками, працюючи ткалею на трикотажній фабриці, перекладає лібрето опер «Аїда», «Ріголетто», «Фауст», «Чіо-Чіо-Сан».

Багато сил та енергії віддає театральній справі: започатковує нові трупи, очолює Драматичну секцію Дніпросоюзу, займається режисурою. Створює бурлескну п'єсу «За двома зайцями», дія якої відбувається в період непу.

Під впливом листування з Д. Яворницьким написала сценарій про руйнування Запорозької Січі. Багато працює в бібліотеці ВУАН. Входить у літературну спілку «Гроно».

8 січня 1938 року заарештували єдину доньку Черняхівських – письменницю й перекладачку Вероніку Черняхівську. Її як колишню дружину німецького банкіра Теодора Геккена звинувачують у шпигунстві на користь Німеччини та засуджують до 10 років в'язниці із суворою ізоляцією. Від катувань, знущань та наруги Вероніка – поетеса, перекладачка з французької, англійської, іспанської, німецької мов – збожеволіла, а потім пропала безслідно. Батьки всі свої сили спрямували на те, щоб розшукати доньку й добитися помилування. Але все було марно. Батько не витримує цього удару й наступного року помирає з горя. Мати пише листи до Сталіна, Ворошилова, Калініна, комісії про помилування при Верховній Раді СРСР. Роздобувши список жіночих політізоляторів, вона надсилає туди продуктові посилки. Одна з них не повернулася із Томська. Вирішивши, що її донька перебуває там, 72-річна письменниця виїжджає до Сибіру.

Та мати так ніколи й не дізналася, що насправді її Рони вже понад два роки не було в живих. Вероніку Черняхівську розстріляли за постановою трійки при Київському НКВД 22 вересня 1938-го.

Коли 1941 року німці підступали до Києва, Людмилу Старицьку-Черняхівську як імовірного «пособника фашизму» разом із молодшою сестрою Оксаною заарештували й етапом відправили до Акмолінська в Казахстані. Дорогою 73-літня Людмила Михайлівна померла в ешелоні. Представницю української національної еліти, письменницю-інтелектуалку, високоосвічену, шляхетну людину, яка присвятила своє життя відродженню української нації та її культури, конвоїри просто викинули з вагона у степ.

Точну дату її смерті не встановлено.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: серпень, 2025