1 листопада народився Іван Іванович Манжура

З 1863 р., після смерті батька, вихованням хлопчика опікувалася тітка – дружина відомого вченого-філолога Олександра Опанасовича Потебні, який став духовним батьком Івана. Вона віддала його на навчання до повітової школи. За старанне навчання керівництвом школи був рекомендований до вступу у 2-гу Харківську гімназію за казенний кошт, але гімназію не закінчив. За непокірну вдачу його виключили з передостаннього – 6 класу гімназії.

У 1870 році він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як «неблагонадійного», звідти виключають без права вступу до будь-якого закладу вищої освіти.

Відтоді Манжура мешкає в різних населених пунктах степового Півдня України (переважно живе він на Катеринославщині – то в самому губернському місті, то в близьких навколишніх селах), перебивається різними роботами. Постійні мандри зводять його з представниками різних верств, що дає йому змогу вести широку практичну діяльність фольклориста й етнографа. У 1876 році Іван Манжура як доброволець бере участь у російсько-турецькій війні; з місця бойових дій, що велися у Сербії, повертається пораненим. Серед його занять, що давали хоч якийсь заробіток, на перший план виходить журналістська робота, зосереджена довкола місцевої катеринославської преси та поєднувана з науковими народознавчими подорожами в віддалені регіони.

На час поетичного дебюту в катеринославській газеті «Степь» всередині 1885 р. Іван Манжура уже є фаховим, відомим в культурних і наукових колах фольклористом і етнографом. Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства (яке, до речі, у 1890 році видало і його винятково цінний фольклорний збірник «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою»), а пізніше (1891 р.) ‒ дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. У 1885–1886 роках Іван Манжура написав казку-поему «Трьомсин-богатир» про безстрашність запорозьких козаків (надрукована 1913). 1889 вийшла збірка віршів «Степові думи та співи». Другу збірку «Над Дніпром», книгу казок і легенд у віршах «Казки і приказки і таке інше», а також казки-поеми не пропустила царська цензура, тож при житті автора вони не друкувалися. Навіть видані твори істотно калічилися московською шовіністичною владою. Так, Київський цензурний комітет червоним олівцем викреслював цілі абзаци, де мова йшла про історичне минуле України, під заборону потрапляли слова «запорожець», «козак», «Січ».

Як етнограф і фольклорист Іван Манжура зібрав багато матеріалів ‒ від обрядових танків і веснянок до соціально-побутових пісень ‒ чумацьких, наймитських, робітничих. Зроблені ним унікальні записи народних пісень, казок, легенд, жартів, анекдотів та лексичний матеріал увійшли до раритетних фольклорних видань Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова: «Исторические песни малорусского народа» (1875), збірок М. Драгоманова «Малорусские народне предания и рассказы»(1876), «Нові українські пісні про громадські справи.1764-1880» (1881), «Політичні пісні українського народу XVIII–XIX ст.» (1883). 1890 року вийшла збірка «Казки, приказки і таке інше, записані в Харківській та Катеринославській губерніях», 1894 року ‒ «Малоросійські казки, перекази, прислів'я, повір'я, записані в Катеринославській губернії». Про Манжуру як фольклориста й етнографа захоплено відгукувалися І. Франко, О. Потебня, М. Сумцов, М. Янчук, П. Шейн, Ф. Колесса.

Всього Іван Манжура зібрав близько 900 українських пісень ‒ серед них духовні твори, колядки, щедрівки, весільні, поховальні, про тварин. Більшість із них досі не надрукована. Багаті за змістом, високохудожні за формою записи Манжури з теренів Слобідської України та колишніх територій Війська Запорізького Низового дала змогу низці вчених з'ясувати специфіку крайової народної культури України. Помер Іван Іванович Манжура 3 травня (15 травня за новим стилем) 1893 року в Катеринославі.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел