Embedded Files
Українська письменниця, поетеса, авторка пісень Орися Михайлівна Яхневич народилася 17 жовтня 1947 року в селі Семенівка на Городенківщині в родині сільського коваля.
З семи років дівчинка після застуди і якогось невідомого вірусу злягла на довгі 25 років і вже була безнадійною після висновків лікарів, але з допомогою Господньої сили мужньо переборола слабкість і віднайшла крок за кроком наснагу до життя. Щоб не померти і якось припинити хворобу, що могла довести її до смерті, Орися погодилася на болючу операцію, коли треба було окремо ламати кінцівки рук і ніг. А ламати лікарі могли тільки без анестезії, яку заборонено Орисі давати, щоб не заснула назавжди. Ламали та розривали скручені хворобою руки й ноги впродовж двох найтяжчих років кожної п'ятниці. А після кожного ламання накладали гіпс.
Довелося Орисі екстерном навчаючись закінчувати школу (в цьому їй посприяли рідна сестра-близнючка Мирослава, сусідка-подружка Параска й учителька Семенівської школи і мама). Ровесниці поволі ставали дівками, одружувалися, а гірка доля позбавила її права кохати, тримати на руках немовля, та не вбила юної душі, не зачерствіло серце. Настав час, і вона зрозуміла: кричати немає сенсу. Що поможе? Заспокоїлася. Знайшла розраду в віршах.
В 1977 році побачила світ перша книжка поетеси «Я іду» з передмовою відомого поета Дмитра Павличка. В 1984 році вийшла друком друга поетична книжка Орисі Яхневич — «Путь».
В 1985 році її прийняли до Спілки письменників України. І тоді ж вона вступила до всесоюзного літературного інституту імені Горького (щоправда, не вдалося його закінчити – через хворобу та подальші суспільні процеси).
Згодом вийшли збірки «Сонце і гроза» (1993), «Нескорена» (1994), «Чари любові» (1996), «Тепло любистка» (1996), «Еще не вечер» (1997), «Молімось» (2003), «Крізь час і простір» (2005), «Горіння» (2008), «Назустріч сонцю» (2012).
Орися Михайлівна – людина, яка залишається у руслі народної поезії. Її поезія проста, ніжна, чутлива. Орися Яхневич – член Національної спілки письменників України, лауреатка Літературної премії імені Тараса Мельничука, Григорія Никифорука, Леся Мартовича, авторка багатьох поетичних книг. Для неї поезія – це опора і надія, яка дає їй наснагу іти до Сонця.
Мати до своєї смерті у 2007 році доглядала за Орисею, згодом цим став займатись племінник Іван Андрухович, який працює в районному відділі освіти.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse