23 квітня народився Григорій Михайлович Тютюнник
Відомий український письменник, прозаїк та поет Григорій Михайлович Тютюнник народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка на Полтавщині. Закінчив Зіньківську середню школу у 1938 році. Ще бувши школярем 10 класу, опублікував вірш «Комсомолець» (1937 р.) у районній газеті «Більшовик Зіньківщини».
Після закінчення школи вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання стає членом літературної студії, що була літературним об'єднанням при Спілці радянських письменників України.
28 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Двічі тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Через важкі поранення Григорій Тютюнник був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2 групи.
У 1946 році Григорій Тютюнник закінчив Харківський університет і пішов працювати за фахом учителем української мови та літератури у Львівському культурно-освітньому технікумі. Потім свою педагогічну діяльність продовжив у школі м. Кам'янка-Бузька.
Свою літературну діяльність автор численних прозових творів, віршів і публікацій розпочав 1950 року. Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Перша збірка новел «Зорані межі» (1951 р.) викликала контроверсійні відгуки критики. Від 1956 року Григорій Тютюнник – член спілки письменників СРСР, співробітник журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»), завідував відділом прози з 1956 по 1958 рр., в якому опублікував дві частини роману «Вир» (1956 р.), що став вершиною творчості Григорія Михайловича. Саме за цей роман Григорій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) в 1963 році посмертно. За його мотивами у 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв художній фільм «Вир».
Григорій Тютюнник переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби Г. М. Тютюнник не став письменником, він обов'язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу.
Друга світова війна залишилася у тілі Григорія Тютюнника на все життя – уламком сталі, що носив під самісіньким серцем. Письменника було поранено в легеню, інколи осколок давав знати про себе – рухався, спричиняючи неймовірний біль. У квітні 1949 року Григорію Тютюннику довелося лікуватися в лікарні у Львові, де він саме працював. Однак лікарі побоялися чіпати осколок. А Григорій «згорав» від високої температури майже два тижні. Чергові лікарі тоді порадили дружині письменника їхати до Києва – шукати Амосова. Микола Михайлович зробив йому операцію, котра тривала чотири з половиною години. Вийшовши з операції, знаменитий хірург просто втратив свідомість.
На початку літа 1961 року Григорій Тютюнник написав матері: «Як приїду, то буду відпочивати до самої зими і не візьму з собою ні машинки, ні пера…». Однак приїхати до матері того літа йому так і не судилося. 29 серпня 1961 р. у письменника не витримало серце. Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові. Повість «Хмарка сонце не заслонить», роман «Буг шумить» та збірка поезій воєнного часу «Журавлині ключі» вийшли друком через два роки після смерті письменника.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.