3 жовтня народився Костянтин Олексійович Гордієнко

Про цю пору в житті молодого журналіста можна прочитати друковані спогади самого Костя Гордієнка. Перший – по-юнацьки бадьорий, з доброю пучкою гумору – у журналі «Всесвіт» (1925). Другий – роздум літньої людини, яка прискіпливо оцінює пережите – в газеті «Друг читача» (3 квітня 1975 р. Ці «Спогади повітового редактора» ввійшли також до збірки статей і есе «Рясне слово»).

У 1922-27 роках Кость Гордієнко жив у Харкові, належав до спілки пролетарських письменників «Гарт», працював у газеті «Вісті ВУЦВК». Робота поряд з Василем Блакитним, Олександром Довженком, Остапом Вишнею багато дала вчорашньому повітовому редакторові. В журналах і газетах починають з'являтися Гордієнкові оповідання, виходять у світ перші книжки: «Федько» (1925), «Червоні роси», «Харчевня «Розвага друзів» (1926), «Автомат» (1928), «Славгород» (1929).

Значним внеском у творчість письменника стали дві його сатиричні повісті, які вийшли у 1929 році та в яких відверто викривалося невігластво деяких місцевих керівників. Від сталінських репресій письменника врятувало те, що він залишає тодішню столицю України й переїздить до Лебедина і надовго поселяється там. За свідченням самого письменника, лебединський період був найбільш плідний у його творчому житті. Кінець 20-х - початок 30-х років був для нього часом визрівання «суспільного і художнього світогляду», коли зрілішим впевненішим стало перо прозаїка. Він пише повісті «Мудриголови», «Повість про комуну» (1930), «Атака» (1931), «Зерна» (1934). Своєрідним літописом колективізації є «Зерна» – один з перших в українській радянській літературі цикл повістей, присвячений людям села.

У 1934 році Костянтин Олексійович Гордієнко – член СП України. Збагачуючись життєвим досвідом, письменник взявся за перо романіста, вирішив відтворити долю селянства від початку століття.

У 1936 році виходить роман «Діти землі», у якому автор звертається до часів минулих, дореволюційних. Звернення К. Гордієнка – у «Дітях землі» – до епохи передреволюційної не було випадковим: письменника цікавило життя українського села протягом перших десятиріч ХХ століття. Він тим самим готувався до написання свого найбільшого твору, трилогії «Буймир», початок якій покладе роман «Чужу ниву жала», завершений в 1940 році.

У роки Другої світової війни кавалер ордену Червоної Зірки Костянтин Олексійович працював у редакціях газет: «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина», на радіостанції ім. Т. Г. Шевченка у Саратові.

Після закінчення війни письменник продовжив свою літературну справу. За роман-трилогію «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир»  К. О. Гордієнко був відзначений у 1973 році Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. В його романах і повістях б’ють джерела хліборобського роду. Через творчість Гордієнка пройшли література і журналістика. Як старійшина української радянської літератури Гордієнко виступав на VІ та VІІ з’їздах письменників України, закликав до збереження українського народного слова.

Події цих суворих років  другої світової війни  знайшли втілення у його книжках «Дівчата – подруги» (1941), «Листи до друзів» (1942), «Вірність» (1943), «Сильніше смерті» (1946).

Із перших днів звільнення Харківщини письменник включається в напружену творчу роботу. З-під його пера виходять книжки «Б'ють джерела» (1947), «Цвіти, земля» (1951), повісті «Заробітчани» (1949), «Сім'я Остапа Тура» (1958), «Зимова повість» (1965), романи «Дівчина під яблунею» (1954), «Буймир» (1968).

Трилогія «Буймир» є художнім осмисленням історії українського села, «біографія» якого сягає заворушень і повстань 1905 року. У долях людей Буймира мовби сходяться усі історичні шляхи, явлено звеличену виболілу правду України. За трилогію «Чужу ниву жала» (1940), «Дівчина під яблунею» (1954), «Буймир» (1968) Кость Гордієнко нагороджений Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка.

Перу К. Гордієнка належить також кілька книжок-спогадів, роздумів про літературу, народні характери, мову («Лінія пера» (1932), «Слово про слово» (1964), «Рясне слово» (1978)).

За великі досягнення в літературі К. О. Гордієнко був також нагороджений орденами «Трудового Червоного Прапора» та «Знак пошани», медалями. Довге і плодотворне життя прожив наш земляк і відійшов від нас на 94-у році життя. Але до глибокої старості не припиняв цікавитися рідним селом, листувався з родичами і односельцями, вчителями і учнями школи. У Михайлівській школі створено куточок-музей відомого земляка, а центральна вулиця в Микитинцях має його ім'я.

Помер Костянтин Олексійович Гордієнко 18 грудня 1993 року в Харкові, де прожив багато років, але душа його завжди прагнула до сільських просторів, до простої земної краси.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел