9 травня народився Володимир Михайлович Гнатюк

Закінчивши Львівський університет, він обійняв посаду секретаря Наукового Товариства імені Шевченка, став професійним науковцем-україністом у Західній Україні. За його сприяння на роботу у товариство взяли Івана Франка. І майже десять років їх єднала спільна праця під одним дахом.

Працьовитість Володимира Михайловича була гідна подиву. Саме В. Гнатюк був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки.

Вчений визначився ще й тим, що завжди та всюди виступав за єдність і соборність українських земель і українського народу, а це для формування соборницької свідомості українців, що жили під різними окупаціями й відтворювали відмінні форми життя і способи мислення, мало велике значення.

Про його титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць – монографій, статей, рецензій тощо. Загальний обсяг фольклорних збірників, виданих упродовж лише двадцятиріччя (1897-1918 рр.), становить близько 6000 сторінок.

Підсумком титанічної праці також були 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору. При цьому Гнатюк був одним із перших дослідників, які приділили увагу збиранню сороміцьких пісень і приказок.

У двох серіях «Українсько-руської видавничої спілки» вчений підготував до друку та видав (переважно з власними передмовами) понад 140 книжок авторів української та світової літератури.

Володимир Михайлович Гнатюк перекладав з усіх слов’янських мов, а також із німецької, французької та угорської. Завдяки йому в українському перекладі з’явилися такі шедеври світового фольклору, як фінський епос «Калевала» (1902), арабські казки «Тисяча й одна ніч» (1906), німецькі «Казки братів Грімм» (1899).

Митець досліджував українську діалектологію, соціолінгвістику, етимологію, ономастику та лексикологію Карпатського регіону; вивчав диференціацію та генезис південно-західних говірок української мови: лемків, бойків, гуцулів та бачванських русинів; установив українсько-словацьку мовну межу.

Цікавився вчений і лінгвістикою, зокрема, підготував рукопис «Словника українських закарпатських говорів» на 30 тисяч слів. З мовного боку дослідив низку текстів давньої української літератури.

Як літературознавець, В. Гнатюк найбільший внесок зробив у досліджені давньої української літератури, зокрема творів, створених на Закарпатті та Галичині.

Як історик вивчав питання національно-визвольної боротьби українців, школи, освіти та релігії.

Чималу увагу присвячував матеріальній культурі українців: кулінарії, кушнірству, ткацтву, одягу, заняттям населення тощо.

У вирі українського національного життя В. М. Гнатюк познайомився з І. Франком, а через нього і з іншими видатними людьми по обидва боки річки Збруч – Б. Грінченком, М. Вороним, Б. Лепким, М. Павликом, А. Крушельницьким, І. Нечуєм-Левицьким, М. Коцюбинським, Л. Українкою.

З 1898 р. В. Гнатюк – учений секретар Наукового товариства Шевченка, працював з його головою М. С. Грушевським. Під його редакцією з 1900 р. виходив інформаційний квартальник про діяльність Товариства «Хроніка НТШ», одночасно українською та німецькою мовами.

На жаль, попри величезний вклад в збереження для нащадків найкращих зразків фольклорного мистецтва, ім'я видатного науковця залишається невідомим пересічному українцю.

У Тернопільському педагогічному університеті вивчення наукової спадщини В. Гнатюка розпочалося у 1991 р., вийшов друком збірник матеріалів конференції.

Помер 6 жовтня 1926 у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.

У селі, де народився Володимир Гнатюк, створено етнографічно-меморіальний музей.

 На честь Володимира Гнатюка названо: Бучацьку гімназію та Тернопільський педагогічний університет.  В студмістечку університету перед головним корпусом встановлено пам'ятник В. М. Гнатюку. Зображення Володимира Гнатюка є на символіці університету.

Його іменем названі вулиці у Львові, Бучачі, Тернополі, Коломиї, Івано-Франківську.

2005 року засновано Тернопільську обласну премію імені Гнатюка за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: травень, 2025