12 березня народився Володимир Іванович Вернадський
Український вчений-енциклопедист, природознавець, основоположник геохімії, біогеохімії та радіології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм, філософ, мислитель, організатор науки, громадський діяч, один із засновників Української академії наук Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в Петербурзі. Рід Вернадських був тісно пов'язаний з українською історією та культурою. Литовський шляхтич Верна бився колись у війську Богдана Хмельницького проти поляків. Починаючи з прадіда, предки вченого були запорозькі козаки. Видатний письменник В. Короленко був його троюрідним братом. Дядько по матері ‒ одним із фундаторів Кирило-Мефодіївського братства. Глибокий інтерес до своєї козацької генеалогії, української науки та культури, національно-визвольного руху в Україні вчений зберігав усе своє життя. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до Харківської гімназії, після закінчення якої вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де під впливом видатного натураліста В. Докучаєва зайнявся мінералогією і кристалографією. Уже тоді юнак відрізнявся широтою інтересів. У 1883 p. він виступив одним з організаторів студентського Науково-літературного товариства.
Важливою подією в становленні Вернадського як ученого стала його спільна з В. Докучаєвим дослідницька поїздка Нижньогородською губернією влітку 1884 р. Враження від неї трохи розвіяли скорботу, в якій юнак перебував після смерті батька навесні 1884 р. У 1885 р. Володимир Вернадський закінчив університет зі званням кандидата наук і був залишений при ньому хоронителем Мінералогічного кабінету для підготовки до професорства. Того ж року на засіданнях гуртка народної літератури він познайомився з Наталією Старицькою, з якою у вересні 1886 р. обвінчався.
У березні 1888 р. керівництво Петербурзького університету відправило Володимира Івановича у тривале закордонне відрядження. Перебуваючи на стажуванні в Мюнхені у видатного фахівця в галузі кристалографії П. Грота, Вернадський багато подорожує, працює в музеях і наукових установах Німеччини, Австрії, Італії та Франції, бере участь у роботі IV Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні. Тоді в його свідомості почала вимальовуватися мінералогічна карта Європи. На початку березня 1889 р. для продовження наукової роботи молодий дослідник переїхав до Парижа, який полюбив на все життя.
Улітку 1890 р. Володимир Іванович повернувся в Росію і разом з В. Докучаєвим займався ґрунтознавчими дослідженнями в Полтавській губернії. Ще раніше він прийняв пропозицію очолити кафедру мінералогії та кристалографії Московського університету. 8 вересня 1890 р. вчений приїхав до Білокамінної, де став приват-доцентом, а в 1898 р. (після захисту докторської дисертації «Явище ковзання кристалічної речовини») ‒ професором Московського університету.
В ці роки Вернадський керував геологічними дослідженнями на Лівобережжі, в Польщі, на Уралі, у Криму, на Кавказі; часто виїздив у наукові відрядження до Західної Європи.
Жовтневі події 1917 року застали вченого в Полтавській губернії. Після революції українські вчені вирішили створити свою Академії наук, а Володимира Івановича запросили до Києва для вироблення проєкту про заснування Української академії наук. Згодом Комісія подбала про створення Ботанічного саду для Києва, Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадський став першим президентом УАН.
У ці роки Володимир Іванович зробив великий внесок й у створення Всеукраїнської національної бібліотеки. На 1923 рік у бібліотеці накопичилося понад мільйон видань національного за змістом і складом книжкового фонду. Ця бібліотека й зараз височіє у Києві, а названа вона на честь Вернадського.
У Києві він створив першу всесвітньо відому школу біогеохімії та заснував національний мінералогічний музей при АН України. Висунув наукові проблеми практичного значення (проблема живої речовини, за допомогою якої він розкрив сенс свого вчення про біосферу та ноосферу).
Володимир Вернадський запросив до Києва відомого мовознавця А. Кримського та історика Д. Багалія, які стали його найближчими помічниками. Брав активну участь у суспільному та політичному житті держави. Упродовж 1920 ‒ 1921 рр. В. І. Вернадський був професором Таврійського університету в Сімферополі, потім ‒ директором створеного ним Державного радієвого інституту та ряду інших наукових установ. У 1939 р. він разом з іншими вченими створив комісію по ізотопах. Працював також у Празі (Карлів ун-т) й Парижі (Сорбонна), був членом багатьох закордонних наукових товариств.
Автор близько 400 праць: «Очерки геохимии» (1924, 1927), «Биохимические очерки» (1922 ‒ 1932, 1940), «Опыт описательной минералогии» (1908 ‒ 1922), «История минералов земной коры» (1923 ‒ 1936), «Декілька слів про ноосферу» (1944) та ін.
Помер 6 січня 1945 року.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Наукова бібліотека пропонує переглянути віртуальну виставку «Існувати – значить мислити» та віртуальний огляд «Випереджаючи час»