Embedded Files
Видатний український актор театру і кіно Микола Яковченко народився 3 травня 1900 року в місті Прилуки на Полтавщині (нині ‒ Чернігівщина).
Його рід мав початки з донських козаків ‒ родина переїхала до Полтавської губернії з-під Ростова-на-Дону. У другій половині 1920-х років доля привела Миколу Яковченка до Києва.
У 1927 р. на запрошення Гната Юри він прийшов до Київського українського драматичного театру імені І. Франка. Пізніше Лесь Курбас запросив Миколу Яковченка до Харківського українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Він – самобутня особистість, його справжнє кохання – театр. Був коміком, але разом з тим залишався надзвичайно серйозною людиною. Зіграв понад двісті п’ятдесят ролей у театрі, кожна з яких неповторна.
Пізніше актор повернувся до Києва. З 1939 р. почав зніматися в кіно. На зніманні фільму Івана Пир'єва «Наш спільний товариш» Яковченко спробував накласти собі на обличчя грим. Пир'єв на це відповів: «Миколо, таку морду, як у тебе, Бог дає один раз в сто років, та й то на Великдень. Не псуй!».
Він грав лише другорядні ролі, а його знала і любила вся країна. Звання народного артиста він отримав лише наприкінці життя. За щирість, душевність, природний гумор, харизму і яскравий талант його називали найнароднішим та найзаслуженішим серед усіх народних.
Коли почалась Друга світова війна, то трупа театру формувала Першу фронтову бригаду артистів. Вони мали їхати на фронт і підтримувати всіх військових. Проте Миколу Яковченка не взяли в неї. Він з сім’єю був евакуйований в Тамбов.
В жовтні 1941 року знову театр евакуюють в інше місто – Семипалатинськ. Там була робота в місцевому казахському театрі. Актори виїжджали до фронтовиків і місцевого населення. Перша бригада театру Франка повернулась і вже тоді Микола їде з ними на фронт, залишаючи сім'ю в евакуації. Вони виступали напередодні Сталінградської битви в штабі фронту. А от вже в складі четвертої бригади Микола Яковченко був свідком і безпосереднім учасником звільнення Будапешту.
В рік Перемоги М. Яковченку вручають бойові нагороди: «За оборону Сталінграда», «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
Заслуженого артиста УРСР актор отримав у 1943 році.
Всі знають актора по таких роботах і ролях, як Кондрат Перепелиця, батько Проні з «За двома зайцями», Пацюк у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки». Також грав Спирида у фільмі «Вій», товариша Лопату в «Королеві бензоколонки». І це ще далеко не весь список робіт актора.
Не дивлячись на величезну популярність і визнання, офіційно звання народного артиста Яковченку призначають тільки в 1970 році.
Доля принесла йому не лише всенародну славу, а й багато трагедій: у 1946 р. померла 36-річна дружина Тетяна і він залишився з двома доньками, у 1970 р. померла 36-річна донька Ірина. Молодша донька Юнона пережила батька на 4 роки.
На схилі літ найближчим приятелем Миколи Яковченка став пес Фан-Фан. Бронзовий Микола Яковченко разом зі своїм Фан-Фаном з 2000 р. назавжди сів у сквері біля Національного драматичного театру імені Івана Франка, легендою якого став за життя.
11 вересня 1974 року швидка забрала актора з приступом апендициту і довго возила його по місту. Коли його доставили в операційну, вже було занадто пізно. Помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту.
Його останні слова, котрі почули співробітники: «Клоун йде на манеж». Похований у Києві на Байковому кладовищі. Надгробок встановлено Національною спілкою театральних діячів України.
Пропонуємо послухати романс «Прилетіла канарейка» композитора Володимира Губи на слова Валерія Курінського у виконанні Миколи Яковченка: https://www.youtube.com/watch?v=LSuzRtwA-fQ
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: травень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse