«Проза Сизоненка має особливу тональність, Сизоненко не любить багато вигадувати, любить писати з натури. Усі його герої ‒ це майже не вигадані люди. Залюбленість у рідні місця, рідних людей створює особливий стиль, сповідницький характер його розповідей. Сизоненко стоїть на шляху до великого таємничого процесу, коли художній твір зливається з дійсністю».
Павло Загребельний
Український письменник, прозаїк, публіцист, есеїст, кіносценарист Олександр Олександрович Сизоненко народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівка Миколаївської області у бідній селянській родині. Літературна творчість приваблювала Олександра ще з дитинства, його перші оповідання друкує місцева районна газета.
На початку Другої світової війни був мобілізований до армії. Пройшов криваві дороги війни як сержант-мінометник 8-ї гвардійської армії В. І. Чуйкова, а під час штурму Берліна був тяжко поранений. Повоєнний трудовий шлях Олександр Сизоненко починав на підприємствах хлібопекарської промисловості Миколаєва. Працював на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві судноскладальником, інженером-планувальником, контролером ВТК, у відділі пропаганди й агітації обкому партії, в редакції «Блокнота агітатора». У 1955 р. закінчив літературний факультет Миколаївського педагогічного інституту.
Перше оповідання «Весна» було опубліковано на сторінках журналу «Вітчизна» в 1949 році. За два роки з’являється збірка оповідань «Рідні вогні». З середини 50-х років майже одна за одною виходять збірки оповідань і нарисів «Рідні краї» (1955), «Далекі гудки» (1957), «В батьківському краю» (1959). З’являються повісті «На Веселому Роздолі» (1956), «Зорі падають у серпні» (1957). Домінантною у творчості О. Сизоненка є тема війни. У вступі до гостросюжетної оригінальної повісті «Петер, Пауль, Йоганн...» (1967) автор зізнався: «Про нашу війну ми будемо думати та згадувати до кінця днів своїх, як про найбільше випробування нашої долі» і як про свій моральний борг перед полеглими. Помітним кроком на шляху самовизначення Олександра Сизоненка як письменника став роман «Корабели» (1960). Це був не лише перший роман, а й фактично перший його твір, який широко відзначила критика. Та й саме слово «корабели» належить творчому таланту письменника. З його легкої руки воно стало асоціативним символом міста Миколаєва – міста, де народжувались великі кораблі. Роман «Корабели» були справжнім художнім відкриттям в українській прозі, у якому показано життя великого суднобудівного заводу. 1962 року переїхав до Києва. Працював у сценарному відділі Київської кіностудії імені Олександра Довженка, пізніше був на творчій роботі. За його сценаріями поставлені художні фільми «Білі хмари» (1968) та «Кайдашева сім'я» (1993); він ‒ редактор фільмів «Тіні забутих предків», «Новели Красного Дону» (1964), «Загибель ескадри», «Та, що входить у море», «Криниця для спраглих» (1966) та ін.
Вершиною творчості Олександра Сизоненка стала трилогія «Степ», «Була осінь», «Мета», за яку він у 1984 році відзначений Національною премією імені Т. Г. Шевченка. Більше ніж через два десятиліття світ побачив розширений та допрацьований варіант цього монументального видання. На перетині 80-90-х років письменник створює гостроконфліктний роман «Далекий Бейкуш», в основу якого лягла реальна історія про боротьбу прогресивної громадськості проти спроб прокласти канал Дніпро ‒ Дунай. Загалом Олександр Сизоненко створив понад 30 романів, повістей, збірників оповідань та публіцистичних статей. Вони виходили російською, білоруською, англійською, німецькою, польською, та іншими мовами. Їх спільний тираж обчислюється мільйонами примірників. Вклад і заслуги Олександра Сизоненка здобули високу оцінку як на державному рівні, так і в літературних та громадсько-політичних колах. Він лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка та численних літературних премій.
Помер Олександр Сизоненко 13 вересня 2018 року.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Перевірено: вересень, 2025