«…а ви любіть Свою окрадену родину, ‒ Й за неї сили до загину І навіть душу положіть!» Михайло Старицький уривок з вірша «До молоді»
Талановитий український драматург, поет, прозаїк, перекладач на українську мову творів світової літератури, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року у с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Черкаська область) в родині дрібного поміщика. З дванадцяти років залишився сиротою (1852) і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр.
Михайло і Микола були троюрідними братами та «зразу ж зійшлися душа в душу». Вони часто гостювали у родичів, де співали російські та українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Михайло Старицький не тільки прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною й світовою літературою. На цей же час припадає і захоплення Михайла Старицького театром; «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», що ставилися аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого.
На час навчання в Харківському (1858-1859) і Київському (з 1860) університетах Михайло Старицький і Микола Лисенко були вже добре обізнані з сучасною російською та українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та переклади Михайла Старицького українською мовою творів І. Крилова, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Огарьова, А. Міцкевича, Дж. Байрона, Г. Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості: лібрето опери «Гаркуша» за п'єсою О. Стороженка і сатиричної оперети «Андріяшіада». Разом з Миколою Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам'яті Тараса Шевченка в лютому 1864 року було показано «Наталку Полтавку».
З 1864 року у Львові з’являються вірші Михайла Старицького у багатьох журналах. Оселившись у Києві, у 1871 році митець став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою. Для репертуару потрібні були нові твори, так були написані лібрето до народно-побутової оперети «Чорноморці», музична комедія «Різдвяна ніч» за повістю М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці театральні дійства, в супроводі чудової музики М. Лисенка, мали величезний успіх у глядачів.
Михайло Старицький перекладає на українську мову і власним коштом видає «Казки Андерсена», наступного року – «Байки Крилова», повість «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя та ін.
Продавши свій маєток, Михайло Петрович забезпечує фінансування професійної трупи з власних коштів, починає мандрівне життя режисера. Пише для театру відомі нам п'єси «Не судилось», «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький», «Розбите серце», «Талан» та ін. Однак, тривала напружена праця знесилює митця фізично, а соціальна незахищеність театральної трупи – матеріально.
Після бурхливого київського життя Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив селянку Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану ввечері біля річки Старицький вигадав рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай! Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!». Та дівчина була заручена, тож своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою друга Миколи Лисенка).
У 1893 році через хворобу він залишає театр, та не полишає літературної діяльності. Написав та видав поезії, п'єси «Маруся Богуславка», «Остання ніч», романи «Буря», «Розбійники», повісті «Заклятий скарб», «Облога Буші», завершує прозову трилогію «Богдан Хмельницький», створює романи «Молодость Мазепы» та ін., береться за видання альманаху «Нова рада».
Михайло Старицький став першим в історії української літератури письменником, що в драматургії реалізував епічність історичних подій, відобразив національні проблеми у визвольній боротьбі українського народу: «Тарас Бульба», «Оборона Буші».
Значний внесок Михайло Старицький зробив і в українську поезію. Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Михайла Старицького займає його громадянська лірика з соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, оспівуванням героїчного минулого («Морітурі»), протестом проти царизму і гноблення народів імперією в цілому («До Шевченка»). А деякі його ліричні вірші стали народними піснями: «Ніч яка місячна» (в музичній обробці М. Лисенка), «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає».
Помер митець у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому цвинтарі у Києві.. Поховали Михайла Старицького на Байковому кладовищі у Києві. Прощаючись зі своїм товаришем, Микола Лисенко пророче мовив: «Хоч ти тілом мертвий, так заслуги твої невмирущі. Те діло, якому ти чесно служив, росте, і ти немало втішився б, коли б побачив, як несла тебе на своїх раменах оця молодь, що віддала шану твоїм думкам і твоїй праці та, що понесе і в життя віру в те діло, якому служив і віддав сили й ти, брате Михайле».
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел