24 січня народився Петро Петрович Ротач

Починаючи з 1943-1945 рр. Петро виступав з ліричними віршами та оповіданнями про голодомор в Україні 1933 року, в яких краєзнавець та письменник розповідав про тяжку долю людей, що мусили навіть не жити, а виживати з надією на краще майбутнє. Повість Петра Петровича Ротача «Сумне дитинство», є одним з таких творів, де розповідається про семирічного хлопчика, який мав неймовірну жагу до життя, і дивом врятувався в той трагічний час. Повість не залишить жодну людину байдужою, змусивши її переосмислити своє ставлення до людей та рідного краю в цілому.

Петро Ротач друкувався у багатьох наукових журналах, у тому числі фахових – «Українському історичному журналі», «Архівах України», «Пам’ятках України», вже у період незалежності України – «Київській старовині», «Народній творчості та етнографії», «Слово і Час», «Кур’єрові Кривбасу» та ін.

У травні 1945 р. з англійської зони окупації потрапив до Радянської армії, був приписаний до запасного полку і два роки служив на території Румунії. Після повернення на батьківщину протягом сорока років перебував під постійним наглядом спершу МДБ, а потім КДБ. Це заважало йому здобути  освіту, обрати місце роботи, займатися літературною творчістю, науковою діяльністю і забороняли видавництвам відкрито публікувати його твори та статті у вітчизняній періодиці. Можливість безперешкодно публікуватися з'явилася лише з 1987 р.

У 1949 р. Петру ціною неймовірних зусиль вдалося вступити до Полтавського педагогічного інституту. Петру Ротачу довелося працювати службовцем, радіожурналістом, шкільним бібліотекарем, учителем мови та літератури. А паралельно займався краєзнавчими розвідками. Наприкінці 50-х років він почав укладати бібліографічний словник «Літературна Полтавщина», де вперше ввів у науковий обіг біографії репресованих земляків-письменників – загалом 577 статей-персоналій. Обходячи заборони, друкувався в українських та російських виданнях, часописах за кордоном. Через об’єктивність у наукових дослідженнях і чітку громадянську позицію потерпав від надмірної «уваги» тоталітарної системи.

1967 р. спільно з проф. С. Крижанівським підготував Повне зібрання творів Л. Боровиковського, упорядкував збірку «Поезії» О. Афанасьєва-Чужбинського (1972). Моральний тиск, таємне стеження, перегляд листів, прослуховування телефонних розмов тривали навіть у 80-х роках, в часи так званої горбачовської перебудови. Але Петро Ротач вперто продовжував літературну працю. Він уклав літературний календар «Колоски з літературної ниви» – 131 розповідь про письменників, розміщених за річним календарним циклом. «Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції» – дослідження творчого шляху письменників, що вимушено залишили Україну.

У 1989 р. в журналі «Київ» опубліковано першу збірку віршів Петра Ротача «Високі мислі – не випадкові».

З 1993 р. Петро Петрович Ротач – Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1998 р.), член редколегії журналу «Український засів» (Харків, 1994-1998 рр.). Дослідник нагороджений грамотою Полтавського фонду імені С. Петлюри «за жертовну діяльність на ниві української культури» (1995 р.). Петро Петрович – лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного за книгу «Від Удаю до Орелі» і «багаторічну наукову і творчу працю в царині української культури національного відродження» (2000 р.), а також премії імені П. П. Чубинського в галузі фольклору та етнографії Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «за багаторічну невтомну діяльність у справі збереження історико-культурної спадщини України» (2001 р.). У 2005 р. нагороджений Грамотою НСПУ «за визначні здобутки в українській літературі, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури й духовності рідного народу» та з нагоди 80-річчя від дня народження, а також знаком «Почесна відзнака». З 1992 р. ‒ член Національної спілки письменників України.

Загалом Петро Ротач – автор близько трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п'яти книг. Але працею свого життя вважав Полтавську Шевченкіану. Над виданнями такого об’єму працюють цілі інститути, він же впорався із цим завданням один. Починаючи з 60-х років, прискіпливо збирав та впорядковував відомості про перебування Шевченка в Полтавській губернії, людей, із якими спілкувався, про митців і мистецькі колективи, що торкалися шевченківської тематики у творчості тощо. Адже саме на Полтавщині Тарас Шевченко відвідав 120 міст, містечок, сіл та хуторів, саме тут написав такі визначальні речі, як «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Розрита могила», «Холодний Яр», поема «Кавказ», «Псалми Давидові», «Наймичка» та ін.

Перші уривки «Шевченкіани» з'явилися у часописі «Добромисл» ще на початку 90-х. У 2007-2010 рр. Полтавська облдержадміністрація профінансувала видання обох томів. Автор устиг побачити тільки сигнальний примірник першого тому. Завершити справу вдалося у 2012 році.

Енциклопедія набула розголосу, її високо оцінили в Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» та в кімнаті-музеї поета у Петербурзі, де книга стоїть в експозиції на чільному місці.

Помер Петро Ротач 13 червня 2007 року. 14 жовтня 2009 року на фасаді будинку в Полтаві, де він прожив 45 років, відкрили пам'ятну дошку. 2018 року засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025