30 липня народилася Любов Олександрівна Яновська
Українська письменниця, громадська та політична діячка Любов Олександрівна Яновська народилася 30 липня 1861 року в с. Миколаївці Борзнянського повіту, в маєтку своєї бабусі Боголюбцевої, рідної сестри Ганни Барвінок. Мати її ‒ Марія Боголюбцева, українка, вихованка П. Куліша. Батько Олександр Щербачов, росіянин, з військових, син поміщика. Дитинство Любов Олександрівни пройшло у Варшаві, де служив батько, в Полтаві та Петербурзі.
Освіту здобувала у приватному пансіоні. Була музично обдарованою дівчинкою. Гарно співала. Їй пророкували артистичну кар'єру співачки. Але змушена була влаштуватися приватною вчителькою в с. Рудки Лубенського повіту. Тут майбутня письменниця вийшла заміж за В.Я. Яновського, дрібного поміщика, члена «Київської громади». Подружжя мешкало на глухому хуторі Тарновщина.
Любов Яновська наполегливо вивчала історію, етнографію, фольклор, українську мову і літературу. Перше друковане оповідання «Злодійка Оксана» вийшло в журналі «Зоря» 1897 р. М. Коцюбинський звернув на неї увагу і запропонував взяти участь в альманасі «З початку життя» за 1905 р. Любов Олександрівна погодилася і надіслала оповідання «Два дні з життя».
У 1903 році Любов Олександрівна написала свою найпопулярнішу п’єсу «Лісова квітка», присвячену Маріі Заньковецькій. 1905 року Яновська переїхала до Києва. Тут у видавництві «Вік» побачила світ її перша збірка оповідань. До того ж вона писала п'єси. Серед них «Огнений змій», «Четверта аксіома», «Жертва», «В передрозсвітному тумані» та ін. В оповіданнях, драмах та повістях, над якими письменниця працювала від часу появи збірки 1905 р., дедалі більшої ваги набирав мотив її творчості ‒ дисгармонія у взаєминах людини з людиною, зі світом, із самим собою. Твори майстрині слова присвячені зображенню життя селянства й інтелігенції; манера письма реалістична в народницькому дусі. Вона написала близько 100 оповідань, повістей, романів, значна частина яких, на превеликий жаль, так і не була друкована за її життя, а деякі й не були закінчені.
Окрім оповідань, вона писала п’єси, які були так потрібні й самодіяльним колективам, і провідним українським трупам. У 1900 році Яновська пише лібрето до опери «Купальна іскра» лубенського композитора Бориса Підгорецького, її сюжет був побудований на старовинних народних повір’ях. Вустами героїв своїх творів Яновська говорить про важливі для неї сенси.
У 1908 році Любов Яновська стала делегаткою Першого Всеросійського жіночого з’їзду у Петербурзі, де виступила з доповіддю про долю української селянки. На цьому ж з’їзді Софія Русова презентуючи жінок-письменниць в українській літературі зазначила, що твори Любові Яновської визначаються «особливою продуманістю, тонким психологічним аналізом тих безталанних типів селян, яких вона малює. Теми її оригінальні, оброблення їх виявляє не тільки ґрунтовне знання народного побуту, але й свіжий талант…».
У Києві Любов Яновська долучилася до роботи Українського клубу, брала участь в організації культурно-мистецьких заходів «Просвіти», а наприкінці 1909 року і до її закриття в 1910 році очолювала цю організацію. В ці роки вона активно друкувалася в газеті «Рада», під публікаціями її оповідань поряд з датою часто стоїть місце написання ‒ хутір Тернівщина.15 травня 1911 року Яновська взяла участь у першому в Лубнах ювілейному вечорі пам’яті Тараса Шевченка. Після виконання хором «Заповіту» вона прочитала реферат українською мовою, її та поета Миколу Вороного лубенці «вітали гучними оплесками і викликали їх по кілька разів».
У 1912 році п’єса Любові Яновської «Жертви» була премійована на конкурсі драматичних творів у Львові. В 1913 році лубенське земство висловлює подяку добродійці Яновський за те, що вона «дає в дарунок лубенському земствові відповідний участок землі під будову лікарні» на хуторі Тарнавщина. У травні 1917 року Любов Яновська бере участь у перших зборах Київської української міської ради, пізніше вчителює.
Свою літературно-громадську діяльність Л. Яновська завершила у 1915-1916 рр. Стан здоров'я її дедалі погіршувався, і останні десять років вона була прикута до ліжка.
Померла Любов Яновська 1933 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
На жаль, п’єси Любові Яновської вже не виставляють у театрах, її твори зараз більше відомі літературознавцям, ніж читачам, але добра пам’ять про неї досі живе у пам’яті вдячних лубенців. У Лубнах на честь Любові Яновської назвали вулицю. А у селі Тернівщина Лубенської міської територіальної громади фермер Олексій Коваленко встановив меморіальний знак на честь письменниці та благодійниці, про яку почув від своєї бабусі. Поряд з портретом Любові Олександрівни можна прочитати: «… цей нарід став здаватися мені близьким, його горе радості зрозумілими, етнографія цікавою…»
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел