12 листопада  народився Осип Максимович Бодянський

Впродовж 1835-1837 рр. викладає латинь та історію в Другій Московській гімназії. Захистивши магістерську дисертацію «Про народну поезію слов'янських племен», він став в 1837 р. першим у Росії магістром словесних наук (слов'янських наріч). Дисертація була перекладена на чеську, сербську, німецьку та італійську мови. З 1837 р. він є членом Московського товариства історії та старожитностей.

У 1837 р. вводить у науковий обіг Пересопницьке Євангеліє – один із перших українських перекладів канонічного тексту Євангелія. Дорогою за кордон Осип Максимович спинився в Переяславській духовній семінарії, де свого часу навчався. Тут, у семінарській бібліотеці, увагу науковця привернув вишукано оздоблений манускрипт. З підпису на сторінках пам’ятки О. Бодянський дізнався, що книгу привіз до Переяслава гетьман Іван Мазепа. Уже з Праги вчений надіслав короткий опис пам'ятки до «Журнала Министерства народного просвещения»: ця публікація стала першим друкованим словом про Пересопницьке Євангеліє.

У 1844 р. О. Бодянський познайомився з Тарасом Шевченком. Надалі Осип Максимович підтримував Тараса Григоровича і високо цінував його творчість. Тарас Шевченко дякував на засланні О. Бодянському : «Спасибі тобі, друже мій милостивий, за летописи…». Тож ідеться й про безмірне Шевченкове захоплення книгами, що лежали в основі його видатної, справді європейської освіченості, та про дуже важливу частину поетової лектури.

Осипом Бодянським (з майже десятирічною перервою з 1848 р. до 1857 р. і до своєї смерті у 1877 р) опікувався виданням «Чтение Московского археологического общества». Вже протягом перших років роботи (до жовтня 1848 р.) вчений видав 23 книги «Чтений». В них було опубліковано його власні дослідження і підготовлені ним до видання пам’ятки слов’янської, передусім української, писемності з його ж передмовами й примітками, переклади творів слов’янських учених та ін. Ще у січні 1847 р. він писав М. О. Максимовичу: «Я вирішив щоб там не стало обнародувати малоросійські літописи: зібрав їх багато і збираю безперестану ... Я ж і сам козак».

Осип Бодянський був автором численних розвідок з історії української мови та літератури. Його справедливо вважають одним із засновників порівняльного вивчення слов’янських мов. Учений послідовно доводив самобутність української мови, її самостійний статус серед інших слов’янських мов. Він одним із перших почав використовувати термін «українська мова» (замість «малоросійська мова / наріччя»). Був прихильником розробки української літературної норми на основі полтавського діалекту.

Тарас Шевченко, котрий одразу зрозумів історичне значення видавничої діяльності Осипа Бодянського, пішов із життя задовго до того, як побачили світ всі сто книг «Чтений», але ще один український геній Іван Франко залишив свій вагомий висновок: «Сто томів сього видання, видані під його редакцією, се найкращий, справді величний пам'ятник його невсипущої діяльності. Що й тут українські матеріали займали дуже визначне місце, се звісно кожному, хто мав нагоду хоч поверхово переглянути «Чтения».

У 1854 р. О. Бодянський стає членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Помер Осип Максимович у м. Москві, 18 вересня 1877 р. і похований в Новодівичому московському жіночому монастирі.

За своє життя дослідник зібрав багату бібліотеку, що містила цінну добірку українських і словʼянських середньовічних і ранньомодерних рукописів. По смерті Осипа Бодянського його колекція роздробилася. Нині частина матеріалів з архіву вченого зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Національної Академії наук України, частина – у книгосховищах Москви та Санкт-Петербурга. Деякі рукописи з бібліотеки Осипа Бодянського є у книгозбірні Національного музею історії України.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел