20 вересня народився Іван Олексійович Світличний

У 1962-63 рр. І. О.  Світличний став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Він одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав.

Іван Світличний налагодив зв'язки зі львів’янами – братами М. і Б. Горинями та ін. Саме він переконав їх, що доба поразки національно-визвольних змагань – не час для підпільних організацій, перевагу треба віддати «боротьбі словом».

Іван Олексійович був незаперечним моральним авторитетом у русі. Його особистість стояла в центрі культурної інтеграції Західної та Східної України, України зі світом: як дисидент, як публіцист і як поет.

У 1966-71 рр. Світличний не міг влаштуватися на роботу, не міг публікуватися. У цей період він активно займався самвидавчою діяльністю, відредагував багато статей, зокрема, пустив в обіг «Щоденник» В. Симоненка з добіркою його нецензурованих віршів, оприлюднив справу «Української Робітничо-Селянської Спілки» Л. Лук'яненка. Разом з Г. Кочуром і Е. Крюба готував антологію новітньої французької поезії, укладав словник синонімів.

І. О. Світличний був послідовником харківської філологічної школи. Його аналітичні статті стосувалися творів літераторів 1960-х рр. та були присвячені критиці тогочасної заідеологізованої літератури («Про внутрішню суперечність художнього образу», «Художні скарби «Великого льоху», «Коментар критичний до коментаря наукового» тощо). Однією зі знакових робіт І. О. Світличного є рецензія «На калині клином світ зійшовся» на збірку І. Калинця «Відчинення вертепу». Вагомим напрямом діяльності Світличного була праця над словниками. У 1970 р. вийшла його рецензія на тритомний «Російсько-український словник», в якій І. О. Світличний підкреслив  його русифікаторську спрямованість.

З поетичного доробку І. О. Світличного найбільш знаковими є – «Моя свобода», «Жалісний сонет», «Відчай», «Голова на палі» та ін., а також слід відзначити написану у таборі поему «Курбас». Поезія Світличного виходить за межі творчості шістдесятників, за межі «національної літератури».

Іван Світличний був також першокласним перекладачем. Здійснював поетичні переклади із французької (Ш. Бодлер, П.-Ж. Беранже, Ж. Лафонтен), чеської (В. Незвал, Й. Ганзлік), сербо-хорватської (Д. Максимович), польської (Ю. Словацький, Ц. Норвід), турецької (О. Велі) та ін. мов. Його поетичну інтерпретацію П. Беранже зараховують до вершин перекладацької майстерності.

У 1978-81 рр. переклав «Слово про Ігореву січ», писав поетичні твори, частина яких була опублікована на Заході. У 1978 р. Світличного прийняли в члени Міжнародного ПЕН-клубу.

Вперше І. Світличний був заарештований у 1965 р. за статтею 62.1 «Антирадянська агітація і пропаганда», був звільнений через 8 місяців. У 1965 р. у зв'язку з переслідуванням публікувався під псевдонімом або чужим прізвищем. Після другого арешту в 1972 р. І. О. Світличний був засуджений за тією ж статтею на 7 років таборів та 5 років заслання. Ув’язнення у таборі відбував у Пермській області, а заслання – в Алтайському краї (Усть-Кан, Майма). У 1981 р. пережив тяжкий інсульт, отримав інвалідність І групи. Відбувши покарання, повернувся до Києва у 1983 р.

Іван Олексійович  Світличний був завзятим бібліофілом. Після його смерті сестра поета ‒ відома правозахисниця Надія Світлична передала братову бібліотеку ‒ 10 тис. томів Харківському національному університету імені В. Каразіна.

У 1989 р. Світличного нагороджено Премією імені Василя Стуса та посмертно у 1994 р. – Державною премією України імені Т. Шевченка.

Помер Іван Олексійович Світличний 25 жовтня 1992 в  Києві.

Образ Івана Олексійовича яскраво відтворений у літературі та мистецтві. Поет Василь Стус присвятив Івану Світличному вірш «Не можу я без посмішки Івана…». Композитор Володимир Губа на твори Івана Світличного написав цикл «Ґратовані сонети» для баритона або баса в супроводі фортепіано (1990). Портрети Івана Світличного намалювали Алла Горська (1967), Любослав Гуцалюк (1978), Опанас Заливаха (1988), Борис Плаксій (цикл «Творці незалежності»). Погруддя Івана Світличного створив скульптор Борис Довгань (1968).

22 листопада 2019 року «Укрпошта» випустила поштову марку «Шістдесятники», присвячену Івану Світличному.

23 грудня 2020 року в Києві на фасаді Національної академії наук України на вул. Грушевського, 4 було відкрито меморіальну дошку Василю Стусу та Івану Світличному.

Імʼя Івана Світличного носять вулиці у містах Київ, Вінниця, Кам'янка (Черкаська обл.). У містах Городок Хмельницької обл., Полтаві, Нікополі його іменем названі  провулки.

Неподалік від його місця проживання, у Солом'янському районі Києва, існує Бібліотека імені Івана Світличного для дітей.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025