24 квітня народився Сава Захарович Божко

1923 року, вже бувши автором кількох книжок, закінчив Комуністичний університет ім. Артема у Харкові. Сава Божко ще юнаком усвідомив свій літературний хист. Становлення його таланту тісно пов’язане з журналістською та публіцистичною діяльністю. Навесні 1924 року Саві Захаровичу було доручено організувати у Кам'янець-Подільському нову окружну газету «Червоний кордон».

Читав лекції в інституті народної освіти з новітньої історії суспільних і революційних рухів. Став організатором літературного життя ‒ створив філію Спілки селянських письменників «Плуг», де був одним з організаторів та провідних письменників цієї організації. Сава Захарович Божко розгорнув широку і цікаву працю. Митцю був притаманний значний інтерес до української минувшини, історії. Спочатку він пробував себе в малих літературних формах.

У 1920-х рр. з’явився цикл нарисів Божка «Козаччина», «Хмельниччина», «Гетьманщина», де в романтичному дусі змалював і осмислив проблеми національної історії.

У 1925 р. в Харкові була написана повість «Над колискою Запоріжжя», де відтворена українська волелюбна минувшина. Відтоді позначився інтерес письменника до минулого південних регіонів України, до ранньомодерної доби та часів зародження капіталістичних відносин.

У художньо-публіцистичному нарисі «Українська Шампань» (Х., 1930) Сава Захарович Божко розповів про історію і традиції виноробства на півдні України.

Найзначніший твір письменника – роман «В степах», який критики визнали «найвизначнішим твором у цілій українській літературі» того часу.

Написаний у традиціях реалістичної прози, роман зображає складну структуру соціальних верств Східної України і конфлікти між ними. Важливе місце в романі посідає зображення соціальних і духовних процесів на межі 19–20 ст.

Задуманий як епопея, роман «В степах» містить дві частини. Першу під назвою «Чабанський вік» опубліковано у 1927 р. Другу – «Сполохи» – надруковано протягом 1928-29 рр. у часописі «Плуг». Твір позначається масштабністю й панорамністю підходу до зображувальних подій, художньо-публіцистичною інтерпретацією маловивчених сторінок національного життя, історії, глибиною й колоритністю відтворення свідомості вихідців із народу.

На межі 20 – 30-х років, через посилення репресій у СРСР, для Сави Божка, як і для переважної більшості українських майстрів слова, настали важкі часи. На письменника почали здійснювати тиск, внаслідок чого у 1932 році він залишив Харків і переїхав до Херсона, де працював викладачем політичної економії в сільськогосподарському інституті та Всеукраїнському заочному інституті масової партійної освіти. Писав вірші, поеми, дописував у місцеву газету.

Бувши великим шанувальником театрального мистецтва, Сава Божко стежив за виставами й гастролями, аналізував їх, виступав з рецензіями та публікаціями у пресі. У Херсоні ним було написано поему «Полтавки» і роман «До моря».

З 1934 року Сава Захарович Божко – член Спілки письменників України.

Проте, якраз у Херсоні ідеологічна і психологічна кампанія проти письменника набрала якнайбільших гострих обертів. «Компромат» на нього владі не довелося довго шукати. Трагічні події розпочалися у 1935 році. В збірці історико-документальних нарисів та матеріалів «З порога смерті» (1991) повідомляється, що 14 листопада 1935 року під час засідання бюро Херсонського міськкому партії було розглянуто персональну справу Сави Божка та виявлено, що, працюючи в Харкові, С. З. Божко «протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу за наркомівське місце». За це його зразу ж виключили з партії. Після обшуку на квартирі 27 червня 1938 р. С. З. Божка заарештували, засудили на 5 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі.

До 1942 р. письменник відбував ув'язнення у виправно-трудовому таборі Ухтпечлазі – поблизу міста Ухта (Комі АРСР), де він працював у шахтах, рубав ліс і прокладав шляхи у вічній мерзлоті.

Після відбування терміну письменник повернувся в Україну. У 1943 році (за іншими джерелами – у 1944) відправився на фронт, де працював спочатку кореспондентом дивізійної, а пізніше фронтової газети. Воював на 2-му Українському фронті, пройшов з боями Угорщину, Чехословаччину, форсував Дунай. На подив, живим і неушкодженим, у званні майора, повернувся в Україну. Нагороджений бойовими медалями. Таке з репресованими письменниками бувало тоді надзвичайно рідко.

У вирі війни зруйнувалась родина Сави Захаровича. Повернувшись до Херсона серед воїнів-переможців, намагався розшукати своїх рідних – дружину та двох синів, яких вислали з міста як сім’ю «ворога народу». На письменника чекала доля колишнього репресованого, з якого не знято провину. «Компетентні органи» пояснили, що колишнім «ворогам народу» заборонено проживати у столицях республік та обласних центрах, і Сава Божко повернувся на Донеччину. Майстрові слова не знайшлося іншого місця, окрім виснажливої роботи на шахті.

Останні дні життя Сави Захаровича Божка простежуються зі слів його близьких. Зморений тяжкими роками таборів та війни, важкою шахтарською працею, виснажений психічно, вирішив він повернутись у рідне село, мабуть, відчуваючи близьку кончину... Та по дорозі у село Крутоярівку, занемігши, потрапив до лікарні села Слов'янка (недалеко від рідного села), де 27 квітня 1947 року помер.

Похований письменник у рідному селі. На його могилі встановлено пам'ятник із викарбуваними словами: «Український письменник Сава Божко. 1901 – 1947».

За протестом прокурора Херсонської області у справі Сави Божка було проведено додаткову перевірку, в ході якої обвинувачення не підтвердилися. Позитивні характеристики письменникові дали Терень Масенко та Іван Гончаренко. Президія Херсонського обласного суду 24 серпня 1960 року скасувала вирок особливої наради при НКВС СРСР і справу припинила за відсутністю складу злочину.

У школі № 12 міста Покровськ (колишній Красноармійськ) Донецької області створено музей письменника-земляка, а також його ім'ям названа вулиця (колишня Красіна).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.