30 серпня народилася Лариса Валентинівна Кадочникова

Творчість Лариси Валентинівни Кадочникової багата фільмографією. Найвідоміші фільми в яких знімалася Лариса Кадочникова: «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Політ метелика», «Чорна курка, або Підземні жителі», «Турецький транзит», «Офіцерські дружини», «Генеральська як сноха» та інші.

Всесвітню славу й статус жіночого обличчя українського поетичного кіно Ларисі Кадочниковій принесла головна роль у культовій стрічці Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за однойменним твором Михайла Коцюбинського. Саме через зйомки в цьому фільмі акторка в 1963 році залишає роботу в московському театрі та переїжджає до України.

На роль Марічки Кадочникова була затверджена миттєво ‒ у той момент, коли її чоловік, оператор Юрій Іллєнко, познайомив її з Параджановим. Тільки побачивши дівчину, режисер вигукнув: «О, Марічка!». І це було знаково! Пані Ларису знають як Марічку Гутенюк, красуню із фільму «Тіні забутих предків» (1964). Одна з найбільш відомих та знакових ролей Лариси Кадочникової. У драмі, знятій за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського, актриса втілює образ Марічки – коханої Івана. На тлі багаторічної ворожнечі двох сімей між двома молодими людьми зароджуються світлі й ніжні почуття. Коли Іван іде на заробітки, Марічка тоне в річці. Забути кохану і почати жити з чистого листа Івану так і не вдається.

Картина «Тіні забутих предків» займає першу позицію в списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, а Гарвардський університет визначає її як обов'язкову для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Народна артистка України Лариса Кадочникова ні на день після початку війни не покидала Київ. Вже на другу добу повномасштабного вторгнення вона почала зніматися у документальній картині режисера Дмитра Томашпольського «Лариса Кадочникова. Війна», а за кілька місяців вийшла на сцену рідного театру. Стрічка концентрується на змінах, які відбуваються з Києвом і людьми зі сфери мистецтва і культури після 24 лютого.

28 лютого, майже одразу після початку повномасштабної війни, театр російської драми імені Лесі Українки змінив назву на Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Після повного переходу на українську мову виступів, Кадочникова залишилася єдиною актрисою театру, якій можна грати російською мовою.

Про особливі очі, чарівну вроду, фантастичний талант говорили й нині говорять її шанувальники. Лариса Валентинівна ‒ особистість. Мало хто знає, що окрім акторської діяльності захопленням Лариси Кадочникової завжди був живопис і графіка. Першим цей дар помітив легендарний кінорежисер Сергій Параджанов. За словами Лариси Валентинівни, коли у театрі або кіно не було ролей, то свій вільний час вона заповнювала малюванням картин. ЇЇ виставки проходили не лише у Києві, а у Росії та Швеції. І хоча Лариса Кадочникова не вважає себе професійним художником, але вона знайшла свою особливу нішу, почерк і на полотнах вміє передати багатобарвне життя. Вона малює світ театру, людей, тварин, квіти у світ мрій та снів... А кілька років тому, після написання п'єси про Жорж Санд та Фредиріка Шопена, можна говорити, що у неї є ще один талант ‒ драматурга.

За роки своєї творчості народна артистка України Лариса Кадочникова була нагороджена Орденом За заслуги I, II та III ступеня за значний внесок у культурний розвиток України, державною премією України імені Тараса Шевченка, Всеукраїнською премією «Жінка III тисячоліття» ‒ відзнака у номінації «Знакова постать», Першою Національною кінопремією «Золота дзиґа» ‒ Премія за внесок у розвиток українського кінематографа.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: серпень, 2025.