8 жовтня народився Володимир Юхимович Свідзінський

Отже, прізвище в його українській формі не фіксувалося на письмі (тому, що в царській Росії все діловодство велося російською мовою) і фігурувало як «Свидзинський». Коли виникла потреба записати прізвище українською мовою, було застосовано принцип часткової транслітерації з російської на українську (суфікс вживаний в українській, натомість в кореневій частині обидва російські «и» передані як українські «і»).

Володимир Юхимович навчався в Тиврівському духовному училищі, Подільській духовній семінарії, яку залишив за станом здоров'я, закінчив курс навчання в Київському комерційному інституті, але державних іспитів не складав і тому диплому про вищу освіту не здобув.

Перша збірка В. Ю. Свідзінського «Ліричні поезії» вийшла друком у 1922 р., пізніше ‒ «Вересень» (у 1927 р.) і «Поезії» (у 1940 р.). У творчості поет був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього. Відомий і авторитетний тоді критик Яків Савченко вважав В. Свідзинського поетом, який спізнився на багато років: «Я не хочу вгадувати, на скільки саме років запізнився прийти в літературу В. Ю. Свідзинський, але ясно, що його творчість, світовідчування й світогляд ‒ цілковито поза нашою добою».

Останнім публічним звітом поета перед сучасниками стала збірка 1940 р. «Поезії», видана у Львові стараннями Ю. Яновського і за його редакцією. З віршів, які В. Свідзинський запропонував до збірки, 43 були повернені автору, десятки залишилися поза збіркою. Вірші поета, які не ввійшли до збірки «Поезії», а мали скласти наступну ‒ «Медобір», були широко відомі харківським поетам.

Важливе місце у творчості Володимира Свідзінського посідають казки за народними мотивами, а також переклади з античних літератур (Гесіод, Езоп, Овідій, Арістофан) та з французької, німецької, польської та російської поезії. До Свідзінського українською Гесіода перекладав лише Іван Франко. Приклад Володимира Юхимовича унікальний тим, що, живучи в Радянському Союзі, він писав вірші, був членом Спілки письменників – і при цьому не був письменником радянським. Але плата за це була високою.

Життя Володимира Свідзинського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД заарештував тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. В. Свідзинський знав, що приречений на арешт, тому переховувався у друзів. Але 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом з іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Довгий час вважалося, що коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили. Це сталося 18 жовтня 1941 р. Тоді у полум’ї згоріли й рукописи ненадрукованих творів В. Ю. Свідзінського. Жодної поезії 1941 року до нас не дійшло. Лише 96 поезій В. Свідзинського вивіз в еміграцію поет Олекса Веретенченко, які й видав з додатком інших віршів окремою збіркою під авторською «Медобір» 1975 року. 1961 року в Едмонтоні видано збірку вибраних поезій Свідзинського Яром Славутичем.

В. Свідзінський був реабілітований посмертно 30 березня 1964 р. за відсутністю складу злочину. Чимало зроблено для повернення імені поета (зокрема, літературознавицею Елеонорою Соловей).

В Україні також з'являється видання творів В. Свідзинського. Видавництво «Радянський письменник» 1986 року здійснило видання «Поезії» Володимира Свідзінського. До видання повністю увійшли збірки «Медобір», «Вересень» та «Поезії» (1940 р.). Бракувало лише першої збірки «Ліричні поезії» (1922 р.). Тривалі пошуки поетичної книжки були безрезультатними. Коли видання 1986 року було вже у верстці, вдалося натрапити на слід одного-єдиного примірника «Ліричних поезій» В. Свідзинського. власником збірки був харківський письменник Андрій Чернишов. Проте благання упорядника В. Яременка і обіцянка редакції компенсувати передачу примірника виданням якогось твору А. Чернишова не вмовили (з невідомих причин) власника надати збірку для вміщення її у виданні «Бібліотека поета». Але два вірші Свідзинського, «Вітер» і «Темна», Чернишов все ж таки надіслав. Ними й була представлена у виданні 1986 р. перша збірка поета.

Свій архів А. Ф. Чернишов заповів музею М. Коцюбинського у Чернігові. Директор музею Ю. Р. Коцюбинський особисто перевіз архів покійного до Чернігова. Наукові співробітники відібрали матеріали, що відповідали тематиці та профілю музею, а решту відправили до Харкова. Серед залишених у музеї матеріалів знайшовся примірник «Ліричних поезії» В. Свідзинського. Повний текст цієї збірки було надруковано в журналі «Дніпро» за 1996 рік. Єдину рецензію на це видання написав у Києві Леонід Череватенко і надрукував її у журналі «Україна».

Журналом «Київ», Лігою меценатів та видавництвом «Дніпро» 2000 року засновано Всеукраїнську літературну премію імені Володимира Свідзинського, видані восени 2004 року «Твори: у двох томах» (Володимир Свідзінський. Твори: у двох томах. Т.1. Поетичні твори. Т.2. Переклади. Статті. Листи. Сер. «Відкритий архів». ‒ К.: Критика, 2004) вже встигли взяти перше місце у номінації «Хрестоматія. Українська та світова художня класика» Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2004» серед Лідерів осені.

Попри таке вшанування імені Володимира Юхимовича Свідзінського, не можна сказати, що справді унікальний митець належно поцінований, на жаль, його ім’я відоме сьогодні неширокому колу читачів.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел