Український письменник Борзяк Дмитро Семенович народився 6 листопада (25 жовтня) 1897 року в селі Пищики Іркліївського (нині Золотоніського) району на Черкащині. Батько майбутнього прозаїка мав 200 десятин землі й брав великі підряди на будівництво залізниць.
1915 року Дмитро закінчив Золотоніську класичну гімназію й продовжував навчання на медичному факультеті Київського університету. Найближчим студентським другом Дмитра Борзяка став його земляк Олександр Філь – активіст української партії соціал-революціонерів. Щоправда, підпільною роботою Дмитро не займався, але під таємний нагляд поліції – під прізвиськом «Яд» – все ж таки потрапив. Значно активнішу участь студент-медик брав в «Українській студентській громаді», лідерами якої були Й. Ю. Гермайзе (майбутній ректор університету), М. М. Любинський і В. Д. Отамановський. Весною революційного 1917 року Дмитро Борзяк виїхав у рідні Пищики, а потім перебрався до Золотоноші, де став членом партії есерів. Чим займався він у роки громадянської війни – невідомо.
1921 року колишній студент-медик знову з'явився в університеті, але незабаром повернувся до Золотоноші, де займався сільським господарством, давав приватні уроки з математики. З 1923 року він знову у Києві й повністю віддається літературній роботі, поділяючи естетичні засади неокласиків. Прозаїк-початківець мав доволі близьке знайомство з М. Зеровим, П. Филиповичек і Д. Антонснком-Давидовичем, М. Рильським і Г. Косинкою, О. Івченком і Ф. Осьмачкою. Вони привітали першу публікацію Дмитра Борзяка (оповідання «Під дощ» у журналі «Всесвіт»). Не залишилася вона поза увагою й Миколи Хвильового – він надіслав вітального листа авторові.
Оповідання «Під дощ» дало назву книжці, яку прозаїк видав 1927 року. Ще раніше з’явились і книжки Дмитра Борзяка «У монастир», «Варенька».
1928 року Дмитро Борзяк уклав договір із Державним видавництвом України на видання книги «Руйнування Батурина». До цієї роботи схвально поставився М. Зеров, про неї позитивно відгукнувся Й. Гермайзе. Через рік Борзяк завершив читання й добір необхідних матеріалів, але почати рукопис нової книжки не встиг – був заарештований у зв'язку з сумнозвісним процесом СВУ. Через кілька місяців Дмитро Борзяк вийшов на волю. Однак про продовження літературної роботи не могло бути й мови. Життєві обставини письменника неухильно погіршувалися. Після арешту М. Зерова письменник усвідомив невідворотність власної трагедії. Так воно й сталося: 21 квітня 1938 року Дмитра Борзяка – на той час виконавця різних підсобних робіт, бо треба ж було з чогось жити, – заарештували.
Слідчий швидко знайшов відповідні «звинувачення»: соціальна приналежність батька, процес СВУ. 31 грудня 1938 року Дмитро Семенович почув вирок: розстріл. Однак 5 травня 1939 року Верховний суд СРСР визначив інше покарання: 10 років ув'язнення й 5 років заслання.
За даними, що є у справі, Дмитро Семенович Борзяк помер тим ж, 1939-го, від невиліковної хвороби.
1957 року дружина письменника Ніна Олексіївна Бондарева, підтримана М. Бажаном, звернулася з вимогою реабілітації чоловіка. Чесне громадянське ім'я Дмитра Борзяка було відновлено. Він реабілітований посмертно.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел