Embedded Files
Видатний український конструктор авіадвигунів, розробник перших вітчизняних вертолітних поршневих та газотурбінних двигунів Олександр Георгійович Івченко народився 23 листопада 1903 року в місті Великий Токмак Запорізької області в сім'ї робітника-ливарника. Дитячі та юнацькі роки виявили його потяг до техніки. Сімнадцятирічним підлітком Олександр Георгійович розпочав трудову діяльність. Спочатку – учнем ливарної справи, а потім ливарником на заводі ім. Кірова в м. Великий Токмак.
Протягом 1930-1935 рр. навчався у Харківському механіко-машинобудівному інституті (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Після закінчення інституту Олександр Івченко працював інженером зі складання й випробування авіаційних двигунів на Запорізькому заводі імені Баранова №29 (тепер ВАТ «Мотор Січ»). Потім був переведений до відділу головного конструктора, де займався конструюванням і вдосконаленням авіаційних поршневих двигунів, спочатку, як рядовий конструктор, а потім – начальник конструкторської бригади.
У 1938 році Олександр Георгійович був призначений головним конструктором по двигуну М-89 потужністю 1500 к.с. Двигун встановлювався на літаки головних конструкторів Сухого (Су-2) і Петлякова (Пе-2А). Після запуску двигуна М-89 в серійне виробництво Олександр Георгійович був призначений заступником начальника серійно-конструкторського бюро і в серійному виробництві продовжував роботи з удосконалення цього двигуна. Після евакуації заводу в Сибір (м. Омськ) під час Другої світової війни Олександра Георгійовича призначили начальником серійного конструкторського бюро заводу №29, а потім заступником головного конструктора. Там Олександр Івченко й створив свої перші авіаційні двигуни. Найвідоміший з них ‒ поршневий АШ-82ФН з повітряним охолодженням потужністю 1850 к.с. Він встановлювався на фронтовий бомбардувальник Ту-2 і на винищувачі Ла-5 та Ла-7 ‒ саме на таких збив 62 фашистські літаки найвідоміший радянський ас тієї пори українець Іван Кожедуб.
По війні Олександр Івченко з родиною повернувся до рідних Дніпрових порогів, відроджував у Запоріжжі свій завод і конструкторське бюро.
5 травня 1945 року наказом Народного комісаріату авіаційної промисловості СРСР було створено ОКБ № 478 (первинне найменування ОКБ «Прогрес»). Начальником ОКБ був призначений Олександр Георгійович Івченко, а ядро колективу склали фахівці Омського заводу, які працювали до евакуації в Запоріжжі.
За період з 1945 по 1968 рік було спроєктовано та впроваджено в народне господарство новітню техніку найвищого ґатунку, в тому числі сімейства поршневих і газотурбінних авіаційних двигунів для літаків і вертольотів, зокрема й для перших радянських вертольотів Мі-1, Ка-10, Ка-15 та ін. За розробку двигунів серії АИ-26 для вітчизняних вертольотів у 1948 році Олександра Івченка нагороджено Сталінською (Державною) премією.
У 1948 році відбулася знакова у його долі подія ‒ знайомство з авіаконструктором Олегом Антоновим, який саме тоді створював у Києві своє знамените КБ. Їхня співпраця переросла у дружбу двох видатних особистостей, яку потім назвуть «Спілкою крилець і лопаточок». Відтоді на всіх без винятку антоновських пасажирських і транспортних літаках стоять івченківські турбогвинтові та турбореактивні двигуни.
У 1960 році за участь у створенні літака Іл-18 з двигунами АИ-20 Олександр Івченко у складі авторського колективу отримує Ленінську премію. В 1962 році за сукупністю виконаних праць Олександр Івченко захищає докторську дисертацію, і його обирають академіком Академії наук УРСР. В 1963 році видатному конструктору надають звання Героя Соціалістичної Праці.
Олександр Георгійович був видатним ученим-конструктором в галузі авіаційного двигунобудування, творцем цілої гами оригінальних конструкцій вітчизняних вертолітних і літакових двигунів; був членом Науково-Технічної Ради при Державному Комітеті з авіаційної техніки при Раді Міністрів СРСР, членом Науково-Технічної Ради Головного Управління Цивільного Повітряного флоту, членом Координаційного комітету з авіаційної техніки; брав участь в розгляді держпроєктів, бувши членом постійної комісії ГНТК АН УРСР з турбінних силових установок.
У серпні 1960 р. під Києвом розбився Іл-18, на якому стояли запорізькі двигуни. Винним поспішили назвати Івченко. Виявилося, що підвели форсунки, до яких КБ стосунку не мало. Але Олександр Івченко після цього випадку помітно «здав». Він дуже переживав. Інсульт стався про час риболовлі, далеко від міста і докторів. За ним хотіли викликати вертоліт, але він від нього відмовився, довелося хворого везти машиною. Вдома відняло мову, праву частину тіла. Конструктор хворів три роки, з часом його здоров’я покращилось. Він знову став ходити на роботу, але розумів, що повноцінної віддачі від нього немає, і від цього страждав ще більше.
30 червня 1968 року видатного конструктора не стало.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse