13 січня народився Іван Юхимович Коваленко 

Вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), влаштовував шкільний театр, дуже багато читав, почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався зі школи. Через туберкульоз не був прийнятий до університету. Два роки працював на будівництві в Києві.

У 1938 році вступив до Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка на факультет романо-германської філології. На курсі виділявся поміж інших як яскрава особистість – складав вірші, добре малював, грав майже на всіх струнних інструментах.

Вчителювати починав у м. Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. З поверненням червоних був призначений директором єдиної вцілілої школи № 4, та довелося поступитися «партійним» кадрам, які повернулися з евакуації.

Щоб уникнути репресій, 1947 року переїхав з родиною до м. Боярки, що під Києвом, де й прожив більш як пів віку до самої смерті. Разом з дружиною Іриною Павлівною викладають англійську, французьку, німецьку, російську мови. Дипломи отримали 1950 року. Вели просвітницьку роботу: зібрали велику бібліотеку, організували самодіяльний театр, ставили п’єси, організовували екскурсії. У 1966 році провели літературний вечір з участю шістдесятників Є. Сверстюка, В. Стуса, Н. Світличної, після чого за Іваном Юхимовичем було встановлено неофіційне стеження.

На відміну від багатьох шістдесятників, письменник не йшов на компроміси з владою, принципово не друкувався за часів тоталітаризму, дотримувався класичних форм віршування, хоча й експериментував з верлібром і сонетом.  Лірику писав з дитинства, але не вважав потрібним публікувати, проте час від часу писалися так звані «люті вірші», спрямовані проти комуністичної облуди та її  служителів.

Іван Юхимович писав сильні українські вірші, які одразу розходились самвидавом. Низка його поезій була надрукована в газеті пряшівських українців «Нове життя» (Чехословаччина), деякі вірші через самвидав потрапили до Канади. Коваленко вів системну роботу із розповсюдження і виготовлення самвидаву. З 1961 році за Іваном Коваленком було встановлено нагляд КДБ. У 1968 році він публічно засудив вторгнення військ СРСР та країн Варшавського договору до Чехословаччини. З 1969 року щодо поета провадилася оперативна розробка №30 «Поліглот», це свідчить про те, що поета вважали вкрай небезпечним для злочинного режиму, за ним постійно стежили, вивчали оточення, нишпорили в домівці.

У 1972 році був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Карався у таборі суворого режиму у Пермській обл. разом з шістдесятниками І. Світличним, М. Коцом, І. Калинцем, Т. Мельничуком, Є. Пронюком, С. Глузманом, В. Буковським, В. Марченком та ін.

На закритому суді адвокат Іван Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал та чесна людина, зумів добитися зменшення терміну ув'язнення з 6 років таборів та 3-х заслань (6+3), як вимагав прокурор, до 5 років (ч. 1 ст. 62 КК УРСР). Суд тривав кілька днів, 13.07.1972 року було зачитано вирок. Винним себе у скоєнні злочину Іван Юхимович не визнав, відмовився написати до преси листа з покаянням. Були допитані 140 учнів  жоден проти свого вчителя не засвідчив. До того, на випускному вечорі 1972 року його вже фактично звільненій з роботи дружині школярі та батьки влаштували овацію.

Карався у таборі суворого режиму, де  Іван Юхимович близько зійшовся з ув'язненими бійцями УПА. Під кінець терміну етапований до Києва і звільнений 13.01 1977 року інвалідом другої групи.

Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато його ранніх творів загинуло під час Другої світової війни. Переважна частина творчого доробку зрілих літ була втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у таборі, відбиралось і знищувалося. Однак, творча спадщина поета нараховує приблизно 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Поетичний доробок Івана Коваленка відрізняється широтою тематики, образністю, багатством тропів, оригінальними авторськими неологізмами. Особливої уваги заслуговують ліричні вірші поета – вишукані, мелодійні, сповнені глибокого філософського змісту. Громадянські вірші поета – пристрасні, викривальні, сповнені любові до України та болю за її закатованих синів – ходили у самвидаві за часів тоталітаризму та стали підставою для звинувачень Івана Коваленка в антирадянській діяльності та націоналізмі.

За часів Незалежності України видано 6 збірок творів Івана Коваленка, його іменем названо вулиці в с. Лецьки, де він народився, у Переяславі, де  навчався та в м. Боярка, де він прожив більшу частину свого життя і де знайшов свій вічний спокій. Меморіальні дошки розміщені на будинку поета в Боярці, на Переяславській школі № 1, на Боярській школі № 1, де він учителював зі своєю дружиною Іриною Коваленко. Про Івана Коваленка створено документальні фільми «Дума про вчителів» (сценарист та режисер Богдан Гнатюк) та «Дім під акаціями. Поет Іван Коваленко» (авторка й ведуча – Світлана Шеремет). З 2012 року в м. Боярка проходить щорічний Всеукраїнський молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. На вірші Івана Коваленка створено 34 пісні.

Реабілітований Іван Юхимович у 1991 році.

Помер 18 липня 2001 року. Похований в м. Боярка.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел 

Створено: січень, 2025