3 липня народився  Микола Кузьмович Смоленчук 

У 1947 році Микола Смоленчук повертається до Бобринця і вступає до сільськогосподарського технікуму, здобуває професію агронома-садівника, бо мав мрію прикрашати садами свій рідний край. У 1950 році він вступає до Кіровоградського педагогічного інституту і стає вчителем української мови і літератури. Ще в студентські роки Смоленчук захоплюється краєзнавством. Пізніше вийдуть його історичні повісті «Степівчани» (1963), «Родня» (1968) та «Білі банкети» (1985), де історія рідного краю переплітається з мальовничим описом природи.

Після закінчення інституту Микола Кузьмович учителює на Кіровоградщині та Черкащині. У 1963 році за рекомендацією Максима Рильського Смоленчук стає членом Спілки письменників України, протягом тривалого часу він – єдиний її представник у Кіровограді (нині Кропивницький).

З вересня 1969 р. М.І. Смоленчук – на посаді старшого викладача кафедри української літератури свого рідного педінституту. Як єдиному з викладачів кафедри, хто мав тривалий досвід роботи у школі, йому доручають розробити курс методики викладання української літератури в школі, керувати шкільною практикою студентів. Надзвичайно ерудований і глибокий викладач, чуйний і щиросердний чоловік стає улюбленцем студентської молоді.

У 1971 р. Микола Смоленчук блискуче захищає кандидатську дисертацію на тему «Драматург і життя (Південний – Бобринецький і Єлисаветградський період життя і творчої діяльності М.Л. Кропивницького)».

Проте на початку 1972 року був звільнений з роботи. Причина – обвинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» через те, що «читав і поширював» працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».  У 1979 р. подав документи на конкурс із заміщення вакантної посади завідувача кафедри української літератури Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки, а з вересня, як переможець конкурсу, розпочав там роботу.

«Луцький» період життя був продуктивним для вченого і письменника. Як професійний краєзнавець, Микола Смоленчук щиро зацікавився Волинню і, особливо, древнім Луцьком, – багато й охоче подорожував областю, вивчав пам’ятки старовини, працював в архівах і бібліотеках. Згодом зібраний матеріал неабияк прислужиться йому в роботі над художніми творами». За цими матеріалами створені романи «Білі бланкети» та «Смутна доба».

Через деякий час повертається в рідний край. До виходу на пенсію Микола Кузьмович – доцент кафедри української літератури в Кіровоградському (нині – Кропивницькому) педінституті. 

М. Смоленчук був засновником музею Марка Кропивницького в Бобринці, доклав чимало зусиль, щоб зберегти в Кіровограді (нині ‒ Кропивницький) меморіальний будинок Марка Лукича Кропивницького на колишній Болотяній вулиці.

Як член організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Смоленчук допомагав у зборі експонатів та оформленні музею І. К. Микитенка у с. Рівному, переймався долею відкриття музею Ю. І. Яновського у с. Нечаївці. Микола Кузьмович був організатором щорічних наукових конференцій за програмою театрального свята «Вересневі самоцвіти».

У 1985 р. за його сприяння у Кіровограді (нині ‒ Кропивницький) відбулася наукова конференція «І. К. Карпенко-Карий – видатний драматург, актор, громадський діяч», присвячена 140-річчю від дня народження драматурга. На цій конференції виступили 97 науковців з усіх областей України. Микола Кузьмович виступив з доповіддю «І. К. Карпенко-Карий та рідний край». Опікувався М. Смоленчук і долею Хутора Надія, написав нарис «Хутір Надія».

Микола Кузьмович доклав чимало зусиль, щоб зберегти в Кіровограді меморіальний будинок родини Тобілевичів на колишній Знам'янській вулиці, був ініціатором створення музею І. К. Карпенка-Карого у цьому приміщенні. На жаль, він не дожив до відкриття музею лише 2 роки, але його зусилля, праця зі збереження цієї пам'ятки не зникли безслідно. У фондах музею зберігається архів М. Смоленчука. Особливо цікавим є рукописний план упорядкування музейних кімнат та садиби, розроблений Миколою Кузьмовичем.

Внесок Смоленчука в історію літератури краю, театрознавства, краєзнавства є просто неперевершеним: він вперше ввів до наукового обігу власні краєзнавчі розвідки і нариси з біографії й творчості М. Кропивницького, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), В. Винниченка, А. Фета, чия доля пов'язана з нашим краєм, а також відомості про становлення нашого театру, відомого як театр корифеїв.

М. Смоленчук залишив після себе і добру славу, і гарних учнів, і величезний науковий, літературно-художній та краєзнавчий доробок. Він автор дванадцяти художніх, наукових, науково-популярних книг (це якщо брати лише ті, що були випущені окремими виданнями), більше сотні наукових розвідок, культурологічних студій та досліджень, вміщених у республіканській періодиці. Як науковець і письменник Микола Смоленчук писав про М. Кропивницького, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовського, М. Заньковецьку, І. Мар’яненка, А. Фета, Л. Манька, В. Винниченка, М. Рильського та ін.

У Миколи Кузьмовича було багато друзів і серед учителів. Директор першої в Україні національної школи козацько-лицарського виховання № 21 Василь Іванович Каюков у 1995 році створив кімнату-музей М. . Смоленчука, що стала літературною світлицею. Він завжди говорив про Миколу Кузьмовича як про порядну, працьовиту, добру людину, яка безмежно любила Україну та свій рідний край.

Кожний твір Миколи Смоленчука – то своєрідна монографія про життя нашого народу в певну добу.

Помер письменник 12 січня 1993 року у Кіровограді (нині Кропивницький) і похований на Далекосхідному кладовищі.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: липень, 2025