Embedded Files
Український військовий діяч, контрадмірал УНР, один з організаторів українського морського міністерства, міністр морських справ УНР, міністр внутрішніх справ УНР, організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919‒1921) Михайло Іванович Білинський народився 12 липня 1883 року у м. Драбів. Навчався у Полтавській класичній гімназії, Московському Лазаревському інституті східних мов. Опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії. Після екзамену 12 вересня 1908 отримав звання підпоручика Адміралтейства та був переведений до 2-го Балтійського флотського екіпажу. Наприкінці грудня 1911 року він у чині підпоручика звільнився в запас і розпочав службу в системі Міністерства фінансів. 1914 року, з початком Першої світової війни, Михайла Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот.
З початком революційних подій в Петрограді Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом Святославом Шрамченком він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту, який об'єднав моряків-українців, що служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на крейсері «Світлана» та ескадронних міноносцях «Україна» і «Гайдамак». 12 жовтня 1917 року на цих кораблях було піднято український прапор. Надалі ці кораблі планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну.
Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на лінкорах «Воля», «Георгій Побідоносець», панцернику «Потьомкін» (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.
20 грудня 1917 р. Михайло Іванович повертається до Києва. Він стає активним організатором «Українського генерального секретарства морських справ». 26 грудня 1918 року Михайла Білинського призначають Міністром морських справ УНР. За короткий термін свого перебування на посаді йому вдалося згуртувати навколо себе висококваліфікований колектив патріотів-однодумців, які попри складні умови та обставини того часу, встигли закласти міцну основу розбудови військового флоту України. Військові заслуги морського міністра високо оцінило командування – у лютому 1919 р. йому було надано військове звання «контрадмірал».
24 квітня 1919 р., не згодний з політикою, яку проводила Директорія, подає у відставку і, на його прохання, призначається командиром Першої дивізії морської піхоти.
У 1920-1921 рр. Михайло Білинський виконує обов'язки міністра внутрішніх справ в урядах В. Прокоповича та А. Лівицького.
Наприкінці 1920 р. був інтернований з Армією УНР у Польщі. У жовтні 1921 р. він – член штабу Української повстанської армії генерал-хорунжого Ю. Тютюнника. Брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР. 17 листопада 1921 р., під час бою з червоноармійськими частинами, частина українських військ потрапила в оточення поблизу с. Малі Міньки Волинської губернії. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло Іванович застрелився. Останки Михайла Білинського наступного дня були поховані місцевими селянами за цвинтарем села, де вони перебувають і по цей день.
Ім’я Михайла Білинського носять вулиці у Києві та Львові. У 2016 р. у Драбові було відкрито меморіальну дошку на його честь. 5 липня 2019 р. указом президента України ім’я Михайла Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse