3 вересня народився Мусій Степанович Кононенко

М. С. Кононенко самостійно вивчив польську мову, перечитав твори Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ'яненка; звільнився зі служби, поступив на Педагогічні курси в місті Новозибкові.

Дебютував як літератор 1883 року. 1885 року побачила світ його перша збірка віршів «Ліра». Написав чимало художніх та публіцистичних творів, у т. ч. на історичні теми (зокрема «Мазепа», «Заповіт Ярослава Мудрого», «Україна»). Його поезії «За нелюбом» («Одружили мене силою...») і «Вечір» («Сховалось сонце за горою...») стали народними піснями. Публікувався в «Буковині», «Зорі», «Правді»», «Літературно-науковому віснику», журналі «Дзвінок", антологіях «Вік», «Українська муза» та ін. виданнях.

Мусія Степановича Кононенка забрали на 5 років до армії. Служив у Чернігові, де він спілкувався з Леонідом Глібовим, який «тоді вже осліп, але був жвавий, говіркий, приємний і делікатний». Після повернення Мусій взявся за перо: «Москаль, змій та царівна» (1889), «Княгиня-кобзар» (К., 1889), «З Богом не змагайсь» (К., 1895; надалі видавалась під назвою «Багатий Марко»). Друкувався майже в усіх часописах Галичини: «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник».

Значну увагу приділяв шевченкознавству, склав «Критичний аналіз вірша Шевченка «Ой люлі, люлі, моя дитино», «Воспоминания и анекдоты о Т. Г. Шевченко, записанные из народных уст», нарис «На Шевченковій могилі», переклав укр. мовою повість Т. Шевченка «Близнецы» і поетичне звернення «Do Brata Tarasa Szewczenki» польського письменника Е. Желіговського, власноруч записане останнім у щоденник Т. Шевченка 25 (13) трав. 1858.

Щоб мати вільний час для творчості, О. Кононенко влаштувався нічним сторожем в Одесі. Друкував свої оповідання в «Одеських новостях». На аудієнції в одеського міського голови письменник почув: «Извините меня, но держать писателей на службе ночного сторожа я не могу».  Поета звільнили з посади як людину невідповідної письменницької праці.

Наступні 11 років Мусій Кононенко працював на залізниці, мав пристойну платню: дві з половиною тисячі рублів; дослужився до начальника пасажирського відділу Управління Південно-Західної залізниці. Але кар’єра чиновника – не його Кинув Мусій службу, купив шмат землі на Київщині й кілька років господарював.

Увійшов О.  Кононенко до «Братства тарасівців», де були його земляк М. Міхновський; В. Самійленко, О. Черняхівський. Головним координатором обрали М. Кононенка. Однолітками-побратимами Кононенка стали Олександр Лотоцький (письменник і публіцист), Іван Стешенко (поет, перекладач) та Євген Тимченко (український мовознавець-україніст). Несподівано для себе Мусій Кононенко став довіреною особою і «літературним ад’ютантом» недовірливого й непередбачуваного Олександра Кониського (український перекладач, письменник).

Політичної активності поет не зменшував: 1903 року брав участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському. За цю активність восени 1905-го М. Кононенка заарештували. Хоч письменника звільнили, але до 1914 року він перебував під поліцейським наглядом із забороною працювати на державній службі.

«Поет-селянин» М. Кононенко – автор збірок поезій «Струни» (1908), поем «Мати», «Свекруха», легенду «Покута»; вірші Кононенка «За нелюбом» («Одружили мене силою»), «Вечір» («Сховалось сонце за горою») стали піснями.

У 1911 р. Мусій Степанович продав садибу на Київщині, повернувся до Києва. Не знайшов гідної роботи, переїхав до Лубен, де протягом 1913-1917 років служив інструктором Кооперативного споживчого товариства. У 1914 році видав книжку «Кооперативи Лубенського повіту», де подав чимало матеріалу з життя та побуту селян.

Як драматурга Мусія Кононенка представляє його рукописна спадщина, яка створена здебільшого в «легких» жанрах ‒ жарт-одноактівка «Верховодниці», російськомовна комедія ситуацій «Зизи и Мизи», драма на дві дії «Сон іменинника», початки побутової п'єси «Остап Скорина».

Епістолярна та мемуарна спадщина Кононенка містить унікальні згадки про Л. Глібова, О. Кониського, В. Антоновича, М. Драгомирова, В. Науменка, Лесю Українку, П. Куліша, С. Носа, М. В.Лисенка, М. Чалого, О. Шкляревського.

За часів УНР 1917 року М. Кононенка обрали членом Правління Полтавського Кредитового Союзу кооперативів і членом «Союзбанку», тому сім’я перебралася до Полтави. На подвір'ї Союзбанку у флігелі Кононенки розмістилися. Видав «Хвилі» (кн. 1-6, 1917-1918 рр.).

Після встановлення в Полтаві радянської влади 1919 року був заарештований, кілька місяців провів в ув'язненні, звідки вийшов хворим на сухоти та зламаний фізично. Більшовицька влада ліквідувала «Союзбанк», Кононенків виселили зі службового помешкання. Загострення туберкульозу прикувало письменника до ліжка.

На початку 1922 року дружина перевезла його в Нові Санжари, де Мусій Кононенко влаштувався на роботу вчителя.

Через голод і туберкульоз помер Мусій  Кононенка 14 червня 1922 року помер на 58 році  життя. Поховали його у Нових Санжарах.

З його смертю забулося і його ім’я. Значно пізніше, вже за доби Незалежності у 1994-му в Києві надрукували збірку «Хвилі». Кошти на видання надала онука Мусія Кононенка Оксана Колесніченко, громадянка США. У селищі Нові Санжари провулок Надії Курченко перейменували на провулок Мусія Кононенка.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025