9 листопада народився Богдан Сильвестрович Лепкий

Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет. Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. Студентом Львівського університету надрукував 1895 р. в газеті «Діло» своє перше оповідання «Шумка», потім чотири поезії в прозі «На палеті», оповідання «В лісі» та «Дивак». Того ж року опублікував поезії «В світ за очі», «Ідилія» та «Сонет». Навчався у Львівському університеті з 1892 р. по 1895 р., по закінченні якого працював вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895-1899) та займається творчою діяльністю. Одне за одним появляються його перші оповідання: «Дідусь», «Нездала п'ятка», «Над ставом», «Гусій» та ін. 1897 р. написав повість «Зламані крила». Співзасновник (1906) гуртка «Молода муза» (м. Львів).

1897 р. Богдан Лепкий одружився з Олександрою, яку здавна кохав. Мав із нею трьох дітей. 1899 р. – виїзд до Кракова, де Лепкий Б. С. розпочав свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собеського, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. У Кракові Богдан Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.

Богдан Сильвестрович співпрацював з товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок; укладач читанки для народних шкіл (Львів, 1904), куди увійшли і його твори. Митець був членом управи (заступником голови) краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури та культури; один з організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених Маркіянові Шашкевичу, Іванові Франку, Миколі Лисенку, Василеві Стефанику та іншим видатним українцям.

Події першої світової війни привели Б. Лепкого з сім'єю до Німеччини. Коли російська армія восени 1914 р. почала окупацію Галичини й Буковини та вивозила українську інтелектуальну еліту, Лепкі разом з іншими біженцями переїхали у Карпати в надії, що війна у гори не дійде і зупинилися в м. Яремче у готелі (згодом він був знищений снарядами, у ньому згоріли речі Лепких, а також рукописи третього тому «Начерку історії української літератури» та історичної драми «Мотря», зберігся лише «Пролог»). Щоб не потрапити до рук царської жандармерії, виїхав через Угорщину до австрійської столиці. Спочатку мешкав у м. Рудави неподалік Відня, згодом прибув у м. Відень. Тут працював у часописі «Вістник Союза визволення України» (назва подана в тогочасному правописі) і в Культурній Раді. У незвичайних умовах почалась його напружена праця, як громадського діяча в антицарському «Союзі Визволення України».

Твори вміщував у багатьох періодичних виданнях краю («Діло», «Зоря», «Руслан», «Буковина», «Літературно-науковий Вістник», «Світ», «Жіноча Доля», «Письмо з Просвіти», «Дажбог», «Назустріч», «Ілюстровані Вісті», «Світ Дитини», «Народний Декламатор», «Літопис Червоної Калини» та інших), в українських еміграційних часописах («Вістник Союзу Визволення України» (Відень), «Просвітній листок» (Зальцведель), «Нове Слово», «Літопис» (Берлін) та інших), з 1896 р. – в часописах української діаспори у США («Базар», «Свобода» (Нью-Йорк), «Америка», «Шлях» (Філадельфія), «Українське Життя», «Нова Зоря» (Чикаго), «Українське Народне Слово» (Піттсбург) та інших), у польських, чеських та німецьких журналах.

З 1915 р. працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 р. – просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.

 Влітку 1917 р. Богдан Сильвестрович відвідав Львів, Бережани, могилу батька С. Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким.

Наприкінці 1925 р. Б. Лепкий повернувся де Кракова і знову працює в університеті, де його назначили доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше – професором Ягеллонського університету (1932).

Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім'єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). Останні роки життя були найважчі, затьмарені фашистською окупацією. Краківський університет було закрито, Лепкий залишився без роботи, без пенсії, що спричинило матеріальну скруту. Проте літературну працю він не покинув: написав книжку мемуарів «Бережани» – третю частину «Казки мого життя», яку він не закінчив, повість «Крутіж», чимало віршів; перекладав з української на німецьку, дописував до українських журналів «Краківських вістей». Водночас вражає обсяг написаного Богданом Лепким. Він – автор понад 80 книг і текстів численних музичних творів, критик, збирач народної творчості та її популяризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний пропагандист художньої спадщини Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Богдан Сильвестрович Лепкий автор 15 збірок поезій та 12 збірок оповідань. Вірш «Журавлі» («Видиш (Чуєш), брате мій…», 1910) став народною піснею (музика Л. Лепкого), а також гімном українського січового стрілецтва.

Автор випущених окремими виданнями повістей «Сотниківна», «Зірка», «Вадим», «Веселка над пустарем», повісті-казки «Під тихий вечір, циклу історичних повістей про гетьмана І. Мазепу, книг для дітей («Під ялинку», «Про діда, бабу і качечку кривеньку», «Про дідову Марусю і про бабину Галюсю», «Про лиху мачуху, сирітку Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки», «Три казки», «Казка про Ксеню і дванадцять місяців», історичних оповідань «Орли» та «Каяла», трилогії спогадів «Казка мого життя», «До Зарваниці», споминів «Три портрети: Франко – Стефаник – Оркан», п'єси «За хлібом» (Поставив театр «Української Бесіди»), драматичного прологу «На Тарасовій могилі».

Б. Лепкий – автор літературознавчих досліджень «Василь Стефаник» (Львів, 1903), «Про життє великого поета Тараса Шевченка…» (Львів, 1911), «Маркіян Шашкевич: Характеристики українських письменників» (Коломия, 1912), «Про Шевченків «Кобзар» (Львів, 1914), «Чим жива українська література?» (Відень, 1915), «Про життя і твори Тараса Шевченка» (Вецляр, 1918), «Незабутні» (Берлін, 1921), двотомного науково-популярного «Начерку історії української літератури» (Коломия, т. 1. – 1909; т. 2. – 1912), праці «Наше письменство: Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів» (Краків, 1941), розвідок про творчість І. Котляревського, Марка Вовчка, П. Куліша, М. Гоголя, статей та спогадів про І. Франка, О. Турянського, М. Коцюбинського, В. Липинського, нарисів і статей польською мовою про творчість Ю. Федьковича, М. Драгоманова, М. Старицького, Л. Глібова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника, М. Драй-Хмари та інших.

Його перу належать теоретична праця «До питання про переклад ліричних поезій» (1933), ряд мистецтвознавчих публікацій («Шевченко про мистецтво», Зальцведель, 1920). У 1922 р. «Українська накладня» видала у Німеччині (Київ – Лейпциг) до 50-річчя Богдана Лепкого двотомник його найкращих поетичних і прозових творів «Писання».

21 липня 1941 р. Богдан Лепкий помер. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел