25 серпня народився Володимир Андрійович Косинський

У 1904 році обійняв професорську посаду в Новоросійському університеті (Одеса). В 1907 році захистив докторську дисертацію, а в 1909 році став ординарним професором кафедри політичної економії при сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту. Одночасно працював на кафедрі прикладної економіки Київського комерційного інституту.

Протягом 1913-1914 рр. вчений виїздив у наукові відрядження до Німеччини, Австрії та Швейцарії. Революційні події застали його в Києві, а незабаром як видатний науковець і активний член партії кадетів був запрошений працювати над законопроєктом про заснування Української Академії наук. Його призначили академіком, але згідно зі статутом Української Академії Наук прав  штатного академіка він не одержав, оскільки увійшов до гетьманського уряду спочатку як товариш (заступник) міністра праці, а згодом як міністр.

Після приходу Директорії В. А. Косинського оголосили поза законом і він мусив переховуватись. У січні 1919 року ректор Київського політехнічного інституту звертався до Верховної слідчої комісії Директорії з проханням повернути опальному професорові В. А. Косинському права громадянства і роботу, проте клопотання залишилося без відповіді. Прихід наступного місяця до Києва частин Червоної армії теж нічого не змінив. Тільки 7 травня 1919 року (за іншими даними ‒ червень 1919) після клопотань А. Кримського та В. Вернадського перед Головою РНК УРСР Х. Раковським професорові В. А.  Косинському повернули громадянські права – офіційний  дозвіл повернутися до праці в УАН і Київському політехнічному інституті.

Навесні 1921 року спільне зібрання УАН прийняло рішення безплатно відрядити позаштатного академіка А. Косинського до Кам'янця-Подільського для читання лекцій та економічних досліджень в інституті народної освіти.

У цьому ж році він емігрував (у 1928 його виключили зі складу УАН), проживав у Варшаві, був головою руської академічної групи в Польщі. З 1922 року читає лекції у Вищому комерційному інституті та Російському інституті сільськогосподарської  кооперації в Празі й Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина).

Від 1928 року – професор кафедри політичної економії Латвійського університету.

Основні праці: «Точне знання і суспільствознавство» (1903); «До питання про заходи щодо розвитку виробничих сил Росії» (1904); «До аграрного питання, вип. 1: Селянське і поміщицьке господарство» (1907); «До аграрного питання, вип. 2: Земельна заборгованість і мобілізація земельної власності» (1914); «Основні тенденції в мобілізації земельної власності та їхні соціально-економічні фактори, ч. 1: Земельна заборгованість» (1917); «Основні тенденції в мобілізації земельної власності та їхні соціально-економічні фактори, ч. 2: Мобілізація земельної власності» (1918).

Помер 5 листопада 1938 року. Похований на Покровському кладовищі в Ризі.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: серпень, 2025