17 жовтня народився Володимир Федорович Уткін

Він не тільки з успіхом продовжив справу М.К. Янгеля на посту генерального конструктора КБ «Південне», але і примножив її. Коли В. Уткін прийшов до керівництва, КБ «Південне» і Південний машинобудівний завод були вже добре відомі у військово-промислових та політичних колах Радянського Союзу. На озброєнні Радянської Армії перебувало кілька типів стратегічних ракет, розроблених конструкторським бюро. Але міжнародна ситуація швидко змінювалась і потребувала оновлення озброєння. Для вирішення цього завдання КБ «Південне» обрало два шляхи: модернізація ракетних комплексів, які вже були на озброєнні, та розроблення нових. Володимиру Федоровичу дістався етап в історії конструкторського бюро, коли було створено той останній військово-технічний, ракетний потенціал, який дав змогу забезпечити військовий паритет у світі, довготривале мирне існування і розвиток земної цивілізації.

Можна сказати, що В. Ф. Уткін не тільки ім’я, але і явище в ракетно-космічній науці й техніці, її своєрідний феномен. Науковець повністю присвятив себе новому напряму сучасної техніки – створенню ракетних комплексів і космічних систем. Під його керівництвом у КБ «Південне», де він провів більшу частину творчого життя, створено кілька поколінь стратегічних ракетних комплексів, що не мають аналогів у світі.

Було створено одну із найбільш високоефективних міжконтинентальних рідинних балістичних ракет SS-18 (названа американцями «Сатаною»), твердопаливну МБР SS-24 («Скальпель») шахтного й залізничного базування, розроблено й здано в експлуатацію космічні ракетні комплекси «Циклон» й «Зеніт», а також широку номенклатуру космічних апаратів військового, наукового й народногосподарського призначення. Поява в той період ракетних шедеврів SS-18 («Сатана») і SS-24 («Скальпель») забезпечило досягнення Радянським Союзом у період холодної війни повного паритету зі США в галузі ракетних озброєнь стратегічного призначення.

Дніпропетровські ракети стали найважливішим аргументом на користь серйозного переговорного процесу, вони забезпечили ефективність взаємного балістичного стримування СРСР і США. Фактично було зведено до нуля реальність виникнення ядерного конфлікту. Після смерті Михайла Кузьмича Янгеля в 1971 р. КБ «Південне» очолив В.Ф. Уткін, який був першим заступником головного конструктора.

Але не завжди перший заступник стає головним конструктором. Володимир Федорович став не просто головним конструктором, а «важким» головним конструктором – зі своїми безкомпромісністю, принциповістю, схильністю довго вибирати, але жорстко захищати обрану лінію, не завжди зрозумілим у своїх рішеннях і діях навіть найближчому оточенню. Всі ці обставини не полегшували шлях В. Ф. Уткіна як головного конструктора, хоча перед призначенням він пройшов всі щаблі службових сходів, починаючи від рядового інженера, жодну з них не перестрибуючи. Випадок вкрай рідкісний.

Як людина Михайло Кузьмич був дуже демократичним і доступним. До того ж, людська пам’ять здатна забувати й пробачати багато недоліків людині, що пішла, з життя. І чим далі минає час, тим відчутніше ідеалізується образ.

Наприкінці 80-х рр. Володимир Федорович Уткін стає найважчою фігурою на шахівниці вітчизняного ракетобудування, оскільки в 1984 р. пішов з життя В. М. Челомей, а за ним, в 1989 р. – В. П. Глушко.

Володимир Федорович Уткін пішов з життя 15 лютого 2000 р.

На рубежі тисячоліть шляхом соціологічного опитування було складено список – «золота сотня» науки та техніки ХХ століття. У ньому поряд з Ейнштейном, Бором, Ціолковським та Корольовим гідне місце посідає і Володимир Федорович Уткін – Генеральний конструктор ракетно-космічної техніки.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел