6 листопада народився Дмитро Іванович Яворницький

За роки навчання в університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з проукраїнськими викладачами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця. Олександр Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.

Водночас вчений починає читати в Харкові та інших містах України та Росії авторські лекції про козацтво, які мали величезний попит. 

У 1881-1882 роках вийшла його перша праця «Виникнення і будова Запорозького Коша». Але улюблена тема історика тоді була практично заборонена. Спочатку його попередили в університеті: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». А коли Дмитро Іванович відмовився, то просто звільнили зі звинуваченням у політичній неблагонадійності. Залишившись без засобів до існування і можливості займатися улюбленою справою, Яворницький був змушений переїхати до Петербурга.

Дмитро Іванович Яворницький працював викладачем історії у Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної. Окрім викладацької діяльності, Дмитро Іванович Яворницький займається активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербургу, досліджуючи джерела з історії козаччини. Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Дмитро Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку, тонув у Дніпрі, був засипаний землею в кургані.

Петербурзький період життя вченого (1885-1892) він працював у декількох приватних навчальних закладах, давав уроки, співав у капелі, продовжував вивчати Запоріжжя, брав участь у культурно-громадському житті української громади. За вченим був встановлений нагляд поліції.

У Петербурзі він познайомився з Іллею Рєпіним (Ріпиним), який, як міг, підтримував Дмитра Івановича. Їхня дружба була дуже щира і корисна для обох. Вони були однодумцями, що в дружбі дуже важливо. Саме за порадою Дмитра Яворницького Ілля Рєпін (Ріпин) почав працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Художникові стали в пригоді матеріали історика. Той був справжнім консультантом І. Рєпіна (Ріпина) з козацької теми, надав чимало речей зі своєї колекції, шукав натурників та й навіть сам позував в образі козака-писаря. До речі, Дмитро Яворницький надихнув на написання опери «Тарас Бульба» і Миколу Лисенка.

Перу Дмитра Яворницького належить чимало наукових статей, публікацій із цих галузей, але, неоціненною перлиною є його тритомна праця «Історія українських козаків». Завдяки їй світ має змогу побачити комплексне дослідження з історії запорозького козацтва. У ній висвітлено політичну, економічну, соціальну, культурну й духовну спадщину козацтва, побут козаків, торгівлю, відносини із зовнішнім світом.

У 1892-1894 рр. Дмитро Яворницький перебував у Самарканді, де продовжував вивчення козацтва, збирав старожитності краю, був одним з ініціаторів створення краєзнавчого музею в Самарканді (1896). За складений ним «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (Ташкент, 1893) вчений одержав орден Станіслава ІІІ ступеня (1893 р.), орден Бухарської Золотої Зірки ІІІ ступеня (1894 р.) та чин колезького асесора.

У 1895 р.Дмитро Іванович жив у Варшаві, де працював при Варшавській казенній палаті, склав 4 магістерських іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету.

У 1896-1902 рр. жив і працював у Москві, працював приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету займався громадською діяльністю, увійшов до кола талановитих людей, викладав, займався громадською діяльністю, був лектором, видавав книги. Саме тут його почали називати «Батьком запорозьких козаків» та «Козацьким Батьком»

У 1902 р. вченого запросили до Катеринослава (нині м. Дніпро) на посаду директора новоствореного історико-краєзнавчого музею імені О. Поля, який він і очолював понад 30 років. До 1940 р. Д. Яворницький працював у місті. Діяльність вченого суттєво вплинула на розвиток не тільки історичної науки міста, а й всієї культури. В катеринославський період життя Д. Яворницький зосередив основну увагу на написанні літературних творів, на упорядкуванні словника української мови, збиранні та публікації документальних і фольклорних джерел.

У 1905 р. Дмитро Іванович став одним з фундаторів катеринославського товариства «Просвіта». В 1905 р. в Катеринославі за активної участі Яворницького відбувся ХІІІ археологічний з'їзд, який став знаковою для Російської імперії подією. У 1906 р. він ініціював проведення першої топонімічної реформи, запропонувавши замінити назви вулиць та площ міста, надавши їм імена українських культурних діячів та козацьких полководців. У 1914 р. завдяки зусиллям Дмитра Івановича відбулось святкування у Катеринославі 100-ї річниці від дня народження Т. Шевченка.

У 1918 р. Д. І. Яворницький став одним з перших професорів новоствореного університету на кафедрі історії України. 21-22 травня 1917 р. Дмитро  Іванович був почесним головою катеринославського українського губернського з'їзду Центральної Ради. У травні 1917 р. очолив Катеринославський комітет охорони пам'яток старовини й мистецтва України та розробив пропозиції щодо збереження запорозької старовини.

У 1927-1932 рр. вчений керував комплексною науково-дослідною експедицією на Дніпробуді. У 1924 р. його було обрано членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929 р. став її дійсним членом.

Дмитру Яворницькому належать понад 1500 наукових праць. Ще навчаючись на історико-філологічному факультеті Харківського університету, Д. Яворницький пише чимало статей, читає авторські лекції про козацтво, які мали великий успіх у слухачів. У 1881-1882 рр. вийшла його перша праця «Виникнення і будова Запорозького Коша».

Центральною працею життя Яворницького стала тритомна праця «Історія запорозьких козаків», написана на великому за обсягом і різноманітному за характером документальному архівному матеріалі. Шістнадцять років витратив учений, щоб зібрати джерела. Він ретельно обстежив сховища документального матеріалу у Варшаві, Києві, Катеринодарі, Одесі, Харкові, Чернігові, опрацював велику кількість документів із фондів Московського архіву Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ. Малоросійського і Розрядного наказів, турецькі, польські, кримські справи, архів Генштабу, досліджував навіть монастирський архів Соловецького монастиря. Він скористався рукописами імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі, приватними збірками.

Дмитру Івановичу Яворницькому належать оригінальні праці: «Словник української мови» (т. 1, Січеслав, 1920), роботі над яким він присвятив майже 40 років; збірка етнографічних записів «Запорожье в остатках старины й преданиях народа» (СПб., ч. 1-2, 1888); записи «Малороссийские народные песни, собранные в 1878-1905 гг.» (Екатеринослав, 1906); нарис «Дніпрові пороги»; збірка документів «До історії степової України»; кілька десятків прозових і поетичних художніх творів, збірка поезій «Вечірні зорі», роман «За чужий гріх».

Як вчений-історик Дмитро Яворницький зробив значний внесок також і в розвиток допоміжних історичних дисциплін, і, перш за все, археографії – у розробку її теорії та практики, виявлення і збір писемних історичних джерел, розширення методів і способів публікації, вироблення науково-практичних способів видання документів.

Але Дмитро Яворницький був також одним з перших некабінетних вчених. Саме він започаткував жанр так званої краєзнавчої, або, як нині її називають туристської літератури.

Як збирач і колекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи.

Всебічно вивчаючи життя й побут українського народу, Яворницький виявляв великий інтерес до народного мистецтва, зокрема до народної вишивки та писанкарства. Він дослідив також звичай розмальовувати хати узорами й вперше кваліфікував цей звичай як народне мистецтво, гідне вивчення. Яворницькому належить першість відкриття й дослідження петриківського декоративного розпису, нині відомого в усьому світі.

Ще однією важливою рисою Яворницького як збирача народної творчості є те, що він надавав великого значення виявленню і популяризації талановитих народних співців-кобзарів та розповідачів. Дмитро Іванович відіграв велику роль у житті й творчості багатьох кобзарів, зокрема Пасюги, Кучугури-Кучеренка, Кожушка та ін.

На посаді директора Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля Дмитро Яворницький розбудував цей музей і зробив його сховищем скарбів Козаччини. Впродовж неспокійних років революцій та визвольних змагань Дмитро Іванович самостійно охороняв колекцію від розграбувань та постійно поповнював її новими експонатами, які привозив після щорічних розкопок. Багато цінних картин, портретів історичних діячів, рукописів, предметів побуту селян, церковного реманенту Д. І. Яворницький придбав для музею за свої кошти. Загалом історик залишив музею понад 75 тис. цінних експонатів. Д. І. Яворницький був дуже освіченою людиною: крім української та російської, він володів німецькою, французькою і грецькою мовами, а також багатим і різноманітним лексичним матеріалом.

5 серпня 1940 р., на 85-му році життя Д. І. Яворницького не стало.

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам'яті академіка Д.І. Яворницького» від 11 жовтня 1940 р. його ім'я було надане Дніпропетровському історичному музею. У 1961 р. було виконано заповіт вченого. Його перепоховали біля стін. У 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження вченого на його могилі було встановлено пам'ятник, споруджений за народний кошт (скульптор – В. Наконечний, архітектор – В. Мірошниченко).

У 2016 р. центральний проспект міста Дніпра було перейменовано на проспект Дмитра Яворницького. Ім`я Д. І. Яворницького також увічнено в топонімах багатьох обласних центрів України: Львова, Острога, Хмельницького, Херсону, Запоріжжя, а також десятків міст обласного підпорядкування.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел