Embedded Files
Українська акторка, перекладачка, фольклористка, мемуаристка, дружина І. Карпенка-Карого Софія Віталіївна Тобілевич (дівоче прізвище Дитківська) народилася 15 жовтня 1860 року в с. Новоселиця Жмеринського району Вінницької області у збіднілій польській шляхетській родині.
Грамоту здобувала самотужки, початкові уроки та книги давав дядько Ян Сераковський. Пізніше в одній із родин, де працювала, познайомилася з діячкою польського національного руху, домашньою вчителькою Броніславою Сидорович. Саме вона й допомогла в самоосвіті. Природна обдарованість та наполегливість дозволили Софії швидко опанувати шкільну програму, вивчити російську, німецьку та французьку мови, ознайомитися із класикою зарубіжної літератури, світовою історією. Напружена праця Софії Тобілевич у здобутті освіти дала їй можливість і самій перейти на педагогічну роботу.
Разом із поміщицькою родиною, у якій працювала, вона 1883 року потрапила до Києва.
Софія Тобілевич творчу кар’єру розпочала співачкою у хорі Миколи Лисенка й Михайла Старицького. У жовтні 1883 року театральна трупа, гастролювала у Єлисаветграді. Там до неї, прибравши сценічний псевдонім Карпенко-Карий, вступив Іван Тобілевич. Відтак відбулося ближче знайомство овдовілого на той час Івана Тобілевича з хористкою Софією Дитківською, яке переросло у кохання. Невдовзі вони одружилися.
Перебуваючи в середовищі М. Лисенка і М. Старицького, Софія Тобілевич була залучена до фольклористичної роботи.
Протягом життя вона перекладала польські драми такі як «В липневу ніч» В. Ґорчинського, «Зачароване коло» Л. Риделя, комедію «Весілля Фіґаро» П. Бомарше, драму «Ганнеле» Г. Гауптмана тощо.
Основним літературним доробком Софії Тобілевич стали її мемуари та театрознавчі статті, за які вона була прийнята до Спілки письменників.
З березня 1890 року до 1907 року Софія Тобілевич працювала у трупі П. К. Саксаганського та І. К. Карпенка-Карого. Про діяльність цієї найкращої тоді української трупи згодом написала спогади.
Протягом 1908-1916 років ‒ акторка Театру Миколи Садовського в Києві (першого стаціонарного українського театру).
Після смерті Івана Тобілевича працювала над спогадами про український театр, окремі частини яких публікувалися в «Літературно-науковому віснику» 1912-1913 рр. 1945 року ці мемуари вийшли окремою книжкою під навою «Життя Івана Тобілевича».
У 1920-1921 роках ‒ грала у Новому драматичному театрі ім. І. Франка під керівництвом Гната Юри (м. Черкаси).
Статті Софії Тобілевич про М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського, М. Заньковецьку, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), М. Садовського, М. Садовську, що друкувалися в різний час у періодиці, було видано окремою збіркою «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади» (1947). Але основною справою Софії Тобілевич стала її книга «Мої стежки і зустрічі», видана посмертно 1957 року.
Саме завдяки популяризації Софією Тобілевич творчості І. Карпенка-Карого було збережено хутір Надія, що згодом, за висловом О. Гончара, став «українською театральною Меккою».
Померла Софія Тобілевич 7 жовтня 1953 року в м. Києві.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Створено: жовтень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse