«Свобода ‒ це величезна відповідальність. Це право зробити те, що ти хочеш, але з розумінням, що абсолютно за все тебе спитають.» Кіяновська М. Я.
Відома українська поетеса, прозаїкиня, есеїстка, перекладачка, літературознавиця, критикиня, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1973) Кіяновська Маріанна Ярославівна народилася 17 листопада 1973 року у містечку Жовква на Львівщині. Рано почала читати – з 4-х років. У другому класі почала вести щоденник. !У мене дуже специфічна сім’я. Мій батько був депутатом першого скликання – себто Чорноволівського – Львівської міськради. Тому в нас удома питання про російську мову навіть не ставили.», – з інтерв'ю Маріанни Кіяновської.
Перша публікація Маріанни з’явилась у «Радянській освіті», коли їй було лише п'ять років. Але після кількох найперших публікацій вона налякалася, що всі її хвалять і вважають особливою, і перестала показувати все, що писала, аж до закінчення школи. У старших класах хотіла стати орнітологом.
1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. У студентські роки належала до жіночого літературного угрупування ММЮННА ТУГА (за першими літерами імен: Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків і Анна Середа. ТУГА – «Товариство усамітнених графоманок».
Маріанна Кіяновська вважає, що справді писати почала лише після двадцяти, критично дивиться на власні вірші та не уявляє свого життя без літератури.
Маріанна Ярославівна активна координаторка Львівського осередку Асоціації українських письменників. У січні 1999 року ‒ учасниця акції «Січ Уяздовська» (Варшава). У 2004-2006 роках мисткиня вела рубрику «Нова польська література» в журналі «Кур'єр Кривбасу».
Кіяновська Маріанна Ярославівна авторка поетичних книг: «Інкарнація» (1997), «Вінки сонетів» (1999), «Міфотворення» (2000), «Кохання і війна» (в співавторстві з Мар'яною Савкою, 2002), «Книга Адама» (2004), «Звичайна мова» (2005), «Дещо щоденне» (2008). Є автором книжки «Стежка вздовж ріки» (2008). ЇЇ твори перекладалися азербайджанською, англійською, білоруською, грузинською, івритом, італійською, литовською, німецькою, польською, російською, словацькою, словенською, сербською, чеською та шведською мовами. Переклади публікує у періодичних виданнях, в антологіях та окремими книгами. Нагороджена Почесним знаком «За заслуги перед польською культурою» (2014). Кіяновська М. Я. ‒ учасниця кількох антологій.
З 2000 року Маріанна Кіяновська членкиня Національної спілки письменників України, Українського ПЕН. З 2011 року є засновницею та директором незалежної літературної премії «Великий Їжак», якою відзначають авторів найкращих сучасних україномовних книжок для дітей. Основною метою цього визначного й безпрецедентного для України проєкту, українського дитячого письменства, книговидавництва й літератури в цілому ‒ є популяризація якісної друкованої книги серед дітей та підлітків й формування європейської читацької порядності та свідомості, серед засилля піратських копій та оцифрованих документів, та передусім ‒ піднесення культури читання серед молодих українців до належного та справедливого рівня ознаки престижу й високого соціального статусу.
«373» визнано книжкою року в номінації «Поезія» XVI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2014», а «ДО ЕР» ‒ книжкою року в номінації «Поезія» в Рейтинговій акції творчих спілок «Книжка року» (2014 р.).
Маріанна Ярославівна ‒ лауреатка премій імені Богдана-Ігоря Антонича та видавництва «Смолоскип», а також премії ім. Нестора Літописця за найкращу літературну публікацію у журналі «Київська Русь» (2006) та Шевченківської премії 2020 року за збірку поезій «Бабин яр. Голосами». За цю збірку Маріанна Кіяновська також отримала звання Європейської поетки свободи 2022 року (European Poet of Freedom 2022).
Живе і працює у м. Львів.
«Я ніколи не втікала у цій війні. Не втікала від неї. У кожну мить, починаючи з грудня 2013-го, я хотіла і намагалася щось робити для Перемоги, для всіх. Але коли російські аерокосмічні війська наприкінці глупої лютневої ночі 2022-го обстріляли Київ, Харків та інші мої міста, коли вдосвіта того ж дня російські ракети впали на Львівщині: у Бродах, Новому Калинові та Кам’янці-Бузькій (там – мала батьківщина мого тата), на якомусь особливому рівні я перестала бути. Тепер я знаю, що війна, раз прийшовши в людське життя, ніколи більше не перестає, що вона переслідує у яві та в уяві, позбавляє сну і повітря, у пароксизмі судоми ламає душу і трощить кості. Знаю, що війна перетворюється на безповоротний поштовх до неможливого: до подвигу, самозречення, але й до межової самотності, як у несправній барокамері.», – Маріанна Кіяновська.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел