Видатний український письменник-фантаст, філософ, художник, один із засновників Української Гельсінської Групи, громадський діяч Олександр Павлович Бердник народився 27 листопада 1926 року в селі Вавилове Снігурівського району Миколаївської області. Але батько новонародженого дістався сільради лише через місяць. Тому офіційно день народження Олександра був записаний зовсім іншим днем та навіть роком – 25 грудня 1927 року. Батьки Сашка були талановитими та працьовитими людьми, тато Павло був ковалем та чудовим механіком, міг полагодити будь-який механізм чи машину. Мати займалася господарством та дітьми. У Олександра була старша сестра Ольга. Родина часто переїжджала.
Після Вавилова вони оселилися у Києві, де батько Олександра Бердника склав вступні іспити на перший курс робітфаку Київського фізико-хімічно-математичного інституту і працював на заводі імені Артема. У 1933 році, коли Україною вирував страшний Голодомор, родина переїхала у село Кийлів, де ледве пережила страшні часи. Врятував родину батько Павло Трохимович, його взяли на роботу в один із колгоспів для ремонту техніки й видали продукти, які й допомогли Бердникам вижити.
Після цього на Олександра чекали не легші часи – Друга світова війна. Коли Кийлів звільнили від гітлерівців, Сашко Бердник добровольцем пішов у армію, в 1944 році потрапив на фронт. За два роки хлопець демобілізувався, був поранений.
У 1946 році та поїхав до Києва здобувати освіту. У 1946-1949 роках навчався в театральній студії при театрі імені Івана Франка. А вже у 1949 році збунтувався супроти дійсності. Олександр виступив на зборах театру, обурений тим, що актори гидко обмовляли своїх ще недавніх друзів. Бунтар теж сказав, що за вказівкою влади переробляють п'єси українських класиків.
У 1950 році парубка заарештували та звинуватили у «зраді Батьківщини» і засудили до 10 років позбавлення волі. Покарання Олександр відбував на Півночі та у Казахстані, повернувся в рідну Україну, розпочав тут свою літературну діяльність.
Олесь невдовзі осягнув популярність як письменник-фантаст. І вже до 1972 року вийшло друком 20 його романів і повістей, зокрема творів «Поза часом і простором», «Привид іде по Землі», «Серце Всесвіту», «Покривало Ізіди», «Шляхи титанів», «Стріла часу», «Хто ти?». . Найвідоміший роман – Зоряний корсар (1971), перекладений 26 мовами.
Прославився теж статтями й лекціями з футурології. У квітні 1972 року в помешканні Миколи Руденка, де проживав О. Бердник, під час обшуку кадебісти вилучили заборонену працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. Лекції Олеся заборонили, твори перестали публікувати.
Протестуючи, Олександр Павлович відкрито домагався дозволу виїхати за кордон з «радянського раю». Разом з Миколою Руденком, Левком Лук'яненком, Оксаною Мешко 9 листопада 1976 року став членом-засновником Української Гельсінської спілки (УГС). З побратимами складав й підписував десятки листів на захист схоплених і кинутих до тюрем борців за права людини.
Велику популярність мають також його статті й лекції з футурології. 6 березня 1979 року був схоплений знову та звинувачений у написанні й поширенні антирадянських статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», поеми «Закляття» (до 325-річчя перших переяславських угод). У грудні 1979 році за «антирадянську агітацію» знову був арештований. Його визнали небезпечним рецидивістом і засудили до 6 років таборів і 3 років заслання в табір особливого режиму в Пермській області. З моменту арешту Олександр розпочав голодування.
У 1984 році був помилуваний. У грудні 1989 року Олександр Павлович був обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка», видавав газети «Свята Україна», «Згода». Крім цього, письменник мав свою програму національного відродження України й планував балотуватися на пост президента України в 1991 році. В кінці 80-х – на початку 90-х років Олесь Бердник побував у США, Канаді, Індії, зустрічався з патріархом Мстиславом, Річардом Бахом, Святославом Реріхом. Але його кандидатуру офіційно не зареєстрували.
1997 року Олександр Павлович Бердник тяжко захворів і 18 березня 2003 року пішов із життя.
Мало хто знає, що у селі Витачів є каплиця, яку збудував видатний письменник. Сам він похований теж на Київщині – у селі Гребені.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел