4 березня народився Михайло Михайлович Вербицький
«Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині» музикознавець та композитор Станіслав Людкевич.
Видатний український композитор, автор мелодії Державного Гімну України Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський (Галичина), в родині греко-католицького священника. Михайлові було лише 10 років, коли помер його батько. З того часу ним та його молодшим братом опікувався далекий родич, перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви. У 1828 році Іван Снігурський заснував хор, а згодом й музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Вже на Великдень 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні та Михайло Вербицький виступив, як соліст. Побачивши талант Михайла, Іван Снігурський запросив з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке, у якого Михайло й отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції.
Музичну освіту Михайло Вербицький продовжив у дяківській школі в Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Маючи гарний голос, він співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя. У 1833 році Михайло вступає до Львівської духовної семінарії, де продовжує серйозно займатися музикою. В цей період він опановує гітару, яка стала його улюбленим інструментом. Згодом він написав підручник для навчання гри на гітарі «Поученіє Хітари», який став першим подібним посібником в Україні та зберігся до наших днів. А п’єси, написані Михайлом Вербицьким для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні.
У 1847 році Михайло Вербицький звертається до релігійної музики і пише повну Літургію для мішаного хору, яка й сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції. Коли наприкінці сорокових років 19 століття налагоджується активне театральне життя, Михайло Вербицький починає писати музику до українських театральних вистав. Він написав музику до 20 вистав, зокрема – «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» та інші.
На жаль, складні життєві обставини відтягнули отримання священицького сану до 1850 р. (він два рази був змушений перервати навчання). Надалі йому кілька років довелося переїжджати з одного сільського приходу до іншого. По закінченні семінарії Михайло Вербицький став священником і у 1852 році отримав парафію в селі Млинах Яворівського повіту. Там він служив Богові та людям до кінця свого життя. У 1856 році він оселився у селі Млини на Яворівщині, служачи у Покровській церкві. Тут М. Вербицький прожив решту свого життя. В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, створював музику.
Найвідомішим твором Михайла Вербицького стала музика до пісні «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського, в майбутньому – Державний гімн України.
Вважається, що пісня була написана в період 1862–1864 рр., а перше публічне виконання майбутнього гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі, під час першого на західноукраїнських землях України шевченківського концерту (композитор сам співав у хорі). Пісня стала настільки популярною серед галицької молоді, що у свій час вважалася народною. Упродовж 1917-1920 років пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала функцію національного гімну, але законодавчо це не було затверджено. Тільки з проголошенням незалежності України (1991 р.), у січні 1992 року вийшов Указ Президії Верховної Ради України «Про державний гімн України», в якому автором музики затвердили Михайла Вербицького, а в березні 2003 року Верховна Рада України ухвалила текст Гімну, в основу якого покладено вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Слова гімну засвідчують соборність українського народу, єдність його земель, сподівання на славне утвердження вільної України поміж іншими народами.
Михайло Вербицький помер 7 грудня 1870 року в селі Млини (нині – це польське село, за вісім кілометрів від українського кордону), де прожив свої останні п'ятнадцять років.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел