«Нам не треба війни, а треба просвіти!» І. Нечуй Левицький
Український прозаїк, драматург, етнограф, фольклорист, перекладач, педагог, критик, магістр богослов'я Іван Семенович Нечуй-Левицький [справжнє прізвище Левицький] народився 25 листопада 1838 року в селі Стеблів Канівського повіту Київської губернії (нині селище міського типу в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області) у сім'ї сільського священника. Батько Івана був освіченою людиною прогресивних поглядів, на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати.
Батько утримував велику домашню бібліотеку де Іван познайомився з історією України, творами Т. Шевченка, М. Гоголя.
У 1845 році вступив до Духовного училища при Богуславському монастирі. Іван був старанним та талановитим учнем, тож у 14 років, отримавши гарну базову освіту, він вирушив здобувати нові знання в Київську духовну семінарію. Іспити він склав дуже добре. Його навчання тут тривало в період з 1853 по 1859 роки. Після закінчення семінарії Левицький працював викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії у Богуславському духовному училищі. Освоїв грецьку, латину та старослов'янську мови, самотужки вивчив французьку та німецьку.
У 1861 році вступає до Київської духовної академії та у 1865 році здобуває звання магістра. Під час навчання в академії вивчає самотужки французьку і німецьку мови, вивчає твори української та російської класики, європейських письменників, філософів.
Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя». Він писав свої гостросоціальні твори у надто тяжкий для української літератури час, виступав проти русифікації України, шовіністичної політики російського уряду.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел