21 січня народився Григорій Антонович Нудьга

Ще студентом Григорій був прийнятий на посаду молодшого співробітника Інституту фольклору Академії наук України, брав участь у фольклорних експедиціях, записував і вивчав українські народні традиції. Але 1937 року був звинувачений у зв'язках з «ворогами народу» і звільнений з Інституту. Після закінчення університету він працював викладачем Полтавського педагогічного інституту. Тут з’являються його перші наукові публікації: «Народний поет-революціонер І. Запорожченко», «Пісні літературного походження в українському фольклорі», «Панас Мирний у Полтаві» та ін.

З перших днів Другої світової війни воював, як командир взводу, спочатку молодший лейтенант, а з березня 1942 року – лейтенант, в складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Під час харківського наступу у 1942 році Григорій Нудьга потрапив у оточення, а потім до полону, німецької тюрми. Йому вдалося втекти з табору військовополонених у Харкові, переховувався на окупованій Полтавщині.

У червні 1944 року призваний до армії та разом з маршовою ротою направлений на фронт. У Львові випадково зустрів колег по науковій роботі. За клопотанням останніх з вересня 1944 року був відкликаний на наукову роботу у Львівському відділенні Інституту літератури Академії наук України, де його з прихильністю прийняли М. Возняк, Ф. Колесса, І. Крип'якевич. Однак працювати у Львові довелося недовго, бо в 1945 році напередодні захисту дисертації вченого звинуватили в антирадянській агітації, в «извращении украинского языка в националистическом духе», а відтак засудили на десять років позбавлення волі та відправили на Колиму в концтабори «Дальстроя». Майже шість років каторжних робіт з перевиконанням норм дали шанс Григорію Антоновичу скоротити термін перебування в концтаборі. Після звільнення він не мав права займатися улюбленою науковою працею за спеціальністю та проживати в містах. Влаштувався обліковцем на провінційній швейній фабриці, бідував. Але це не зупинило відданого патріота України: він продовжував вивчати рідний фольклор, накопичувати матеріали для майбутніх творів з фольклористики й літературознавства.

У 1954 році з Григорія Нудьги була знята судимість. В 1955 році він оселився у Львові, був прийнятий на роботу в редакцію журналу «Жовтень» і з 1957 року працював молодшим науковим співробітником відділу літератури Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України). У 1956 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Пісні українських поетів першої половини XIX століття і народні переробки їх». У 1963 році прийнятий до Спілки письменників України.

Григорій Нудьга – автор книжок: «Українська пісня серед народів світу» (1960), «Пародія в українській літературі» (1961), «Заповіт» Т. Шевченка» (1962), «Листування запорожців з турецьким султаном» (1963), «Пісні революції» (1968), «Думи» (1969), «Українська балада» (1970) та ін. У 60-70-х роках дослідник опублікував десятки статей про історію поширення української пісні за кордоном ‒ у Франції, Італії, Англії, Німеччині, Данії, Угорщині, в слов'янських країнах. Вони склали велику працю під назвою «Українська пісня і дума за кордоном (Світова слава і значення української народної пісні)».

 Важливе місце в працях вченого займають проблеми розвитку фольклор. та літ. жанрів (дума, балада, чумацькі пісні, пісні літературного походження, пародія тощо), зв'язку літератури з фольклором, поширення української пісні й художнього слова у міжслов'ян. та світовому просторі. Свої студії над цими питаннями часто завершував укладанням збірників із різних жанрів. Українську літературу він розглядав у контексті світової культури, під таким кутом зору підходив до вивчення творчості С. Климовського, Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Мирного, І. Франка та інших українських класиків.

Григорій Нудьга брав активну участь у тодішньому літературному процесі, виступав з критичними відгуками на нові книжки. У статті «Балада про отруєння Гриця і легенда про Марусю Чурай» (1967) він аргументовано заперечив твердження про М. Чурай як історичну особу, залишивши їй місце літературного й легендарного образу. Ця тема увійшла до книги «Слово і пісня» (1985).

Наукова й творча спадщина Григорія Нудьги унікальна. Ще на початку наукової діяльності Григорій Нудьга зробив глибоке дисертаційне дослідження і видав три томи збірника «Пісні та романси українських поетів від ХVI до ХХ ст.». Працюючи в інституті соціальних наук у Львові, видав монографії «Пародія в українській літературі» (1961 р.) та «Українська балада» (1970 р.), студію «Український поетичний епос» (1971 р.). Водночас ним були укладені, як вченим енциклопедистом, більше десятка антологій пісенної та народної творчості з його докладним коментарем.

У 1967 році Григорій Нудьга був повністю реабілітований, але він знаходився під постійною «опікою» комуністичної влади. Попри величезний науковий доробок, йому не дали піднятися на посаді вище молодшого наукового співробітника, а в 1973 році вченого відправили на пенсію.

Після здобуття Україною незалежності вчений нарешті отримав заслужене визнання. Виходять друком раніше написані ним книжки «На літературних шляхах: Дослідження, пошуки, знахідки» (1990) і «Не бійся смерті» (1991).

14 березня 1994 року Григорій Нудьга пішов із життя.

Після смерті вченого у Львівській організації Спілки письменників України було створено Фонд імені Григорія Нудьги, який займається вивченням його наукової спадщини, а також продовженням його справи ‒ наукового дослідження образності української пісні. За сприяння Міжнародного фонду «Відродження» у 1997 р. фундація його імені видала працю його життя ‒ 2-томну монографію під назвою «Українська дума і пісня у світі».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025