21 грудня народився Євген Харлампійович Чикаленко

У Єлисаветградському реальному училищі (ЄЗРУ) Є. Чикаленко «попав в оточення, яке сприяло перетворенню його стихійного українства в свідоме національне почуття». Він познайомився з братами Тобілевичами, колишнім членом київської громади Опанасом Михалевичем, Андрієм Грабенком, Олександром Волошиним, Аркадієм Вержбицьким, Миколою Левицьким.

Після закінчення училища Євген Чикаленко вирішив податися до Києва, який «притягав його як осередок українського національного руху» і спробувати вступити на природничий факультет університету вільним слухачем. Там йому пощастило знайти справжніх однодумців – видатних діячів української науки і культури: Володимира Антоновича, Миколу Лисенка, Дмитра Багалія, Левка Падалка, Олександра Русова, Михайла Комаря (Комарова), Костя Михальчука…

У часи, коли юнак закінчив ЄЗРУ, атестат цього закладу не давав права на вільний вступ до вищих навчальних закладів, тож доводилося шукати, в якому виші реалістів приймуть вільними слухачами. Після кількох невдалих спроб вступу до  навчальних закладів м. Києва, Євген вирішив навчатися у Харківському університеті, де три роки студіював сільське господарство.

Три роки Чикаленко навчався на природничому відділенні Харківського університету, студіював агрономію під керівництвом професора Зайкенича.

Там він брав активну участь у діяльності української студентської громади, до якої належали колишній кирило-мефодієвець Дмитро Пильчиков, Володимир Олександров, Петро Єфименко, Михайло Лобода. У Харкові ж Є. Чикаленко познайомився з Володимиром Мальованим – активним членом українського національного руху. У гуртку під його проводом обговорювались твори М. Драгоманова, обмірковувались завдання національного відродження України. Пізніше, за участь у цьому гуртку Є. Чикаленка було віддано на 5 років під нагляд поліції, він переїхав у Перешори, де його діяльна натура проявилася у розвитку хліборобської справи. Він тяжко і завзято працював, поповнював теоретичні знання з ведення сільського господарства.

Євген Харлампійович Чикаленко запровадив інноваційні методи у боротьбі з засухами, які були справжнім лихом для степової України; пізніше написав українською мовою і видав цілу низку книжок про ведення сільського господарства. Його «Розмови про сільське хазяйство» (1897) упродовж багатьох років були підручником-енциклопедією для селянства.

Заробивши невтомною працею певні статки, Євген Чикаленко не шкодував заощаджень на видання творів своїх великих сучасників – Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Архипа Тесленка, Володимира Винниченка; підтримував діяльність Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (НТШ), фінансово допомагав журналу «Кіевская старина», призначивши нагороду у 1000 карбованців за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в часописі; організував при НТШ у Львові фонд імені Данила Мордовця для допомоги українським письменникам; фінансово забезпечив будівництво львівського Академічного дому для студентства.

За його безпосереднього матеріального сприяння вийшли друком «Російсько-український словарь» (1893-1898) українського письменника і лексикографа Михайла Комарова (Уманця) (1844-1913), двотомний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (1900-1901 рр.) з ілюстраціями Амвросія Ждахи. Подією в культурному житті України став знаменитий Словник Бориса Грінченка, виданий коштом Чикаленка.

Упродовж восьми років (1906-1914) Євген Харлампійович видавав єдину в тодішній Російській імперії щоденну україномовну газету «Рада», навколо якої гуртувалися визначні діячі майбутньої Української Народної Республіки. Окрім інвесторів – Василя Симиренка, Леоніда Жебуньова, Петра Стебницького, Володимира Леонтовича та власне видавця до редколегії входили Федір Матушевський, Мефодій Павловський, Андрій Ніковський, Сергій Єфремов, Марія Грінченко, Модест Левицький, Володимир Дурдуківський, Всеволод Козловський. З-поміж авторів значилися Михайло Грушевський, Михайло Лозинський, Людмила Старицька-Черняхівська, Василь Королів та інші відомі подвижники українського руху.

Палкий патріот, Євген Чикаленко ніколи не стояв осторонь політичного та культурного життя України, завжди перебуваючи в епіцентрі найважливіших подій того бурхливого часу.

Цікаво, що у 1918 році Євген Чикаленко був одним із претендентів на гетьманство. Але він відмовився, бо вважав, що гетьманом має стати людина військова. Тоді з’явилася кандидатура Павла Скоропадського. Не раз пропонували Євгенові Харлампійовичу очолити уряд Скоропадського, стати міністром з аграрних питань. Він вагався, довго розмірковував і все ж відмовився. Згодом у «Щоденнику» він писав: «Прадіди наші казали – «до булави – треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу».

Після драматичних подій Визвольних змагань Є. Чикаленко залишив Україну. Викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина), очолив термінологічну комісію, яка займалась опрацюванням української термінології з математичних, природничих, технічних наук, працював над німецько-українським «Лісотехнічним словником», «Російсько-українським сільськогосподарським словником».

Перебуваючи в еміграції, жив дуже бідно. Українська газета «Свобода» в США навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

Свій досвід у сільському господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою.

Помер 20 червня 1929 року в місті Подєбради, в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори. Але його заповіт не було втілено в життя.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел