Embedded Files
Українська письменниця, педагогиня, громадська діячка Климентина Карлівна Попович-Боярська народилася 3 лютого 1863 року в сім’ї вчителя. Климентину Попович батьки виховували в дусі казенного австрійсько-польського патріотизму. В сім’ї вона старалася розмовляти польською або німецькою мовою. Адже у ті часи бути українцем було непрестижно. Любов до рідного слова у жінки з'явилася під час навчання у Львові. Тоді вона почала писати свої перші літературні твори, які у свій час одобрив сам Іван Франком і заохочував писати.
Здобула середню педагогічну освіту у Львові, працювала народною вчителькою в селі Жовтанцях на Львівщині.
На перші роки вчительської роботи припали перші поетичні спроби Климентини Карлівни Попович. Навесні 1884 р. відбувся її поетичний дебют, який позитивно оцінив Іван Франко. Їх зустрічі переросли в щиру дружбу, навіть в закоханість.
У 1887 р. вийшов друком альманах «Перший вінок», автором якого поряд з Лесею Українкою, Наталією Кобринською, Оленою Пчілкою, Уляною Кравченко, Дніпровою Чайкою була й Климентина Попович. Тут були вміщені її поеми «Звичайна історія» та вірш «Де Бог мій?». Брала участь у прогресивному жіночому русі.
Творчий доробок письменниці – 32 ліричних вірші, поема «Звичайна історія», шість оповідань «Не судилося», «Сільські політики», «Від весілля до похоронів», спогади про І. Франка та Н. Кобринську; 39 листів до І. Франка (1844-1898) та по одному листі до О. Партицького та М. Возняка.
У 1890 р. Климентина Попович одружилася зі священником Омеляном Боярським і переїхала разом з ним у буковинське село Вашківці. О. Боярський заборонив їй будь-які зв’язки з культурним світом, палив блокноти з віршами, адже вважав це непристойним заняттям для будь-якої жінки. Так талант галичанки загубився у сільській глибинці. Проте вона будь-яким способом намагалася писати і підтримувати зв'язки з культурним світом.
У 1901 р., після десятирічного проживання на Буковині К. Попович разом із сім'єю переїздить у Новосілку-Костюкову Борщівського району, тепер с. Новосілка Заліщицького району.
У 1903 р. І. Франко ввів поезії К. Попович до своєї знаменитої поетичної антології «Акорди». У 1909 р. вона допомагала О. Маковею у збиранні спогадів про Ю. Федьковича. У 1941 році більшовики, коли тікали від німців, застрелили її чоловіка на порозі ґанку. Перед розстрілом кати запитали отця Боярського, чи зрікається той своєї віри. Отець відповів, що не зрікається і прямо дивиться смерті у вічі.
Це призвело до важкого захворювання поетки.
Померла Климентина Попович-Боярська 7 травня 1945 р. в с. Бабинці Борщівського району і цілим селом шукали дошки на труну.
В міру сил і таланту письменниця зробила помітний вклад в історію української літератури. Твори Климентини Попович публікувалися в «Літературно – науковому віснику», «Долі», «Жіночій долі», календарі «Просвіта» та інших галицьких виданнях того часу.
У Бабинцях на будинку, де мешкала Попович-Боярська, відкрито пам'ятну таблицю.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: лютий, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse