19 травня народився Петро Павлович Ребро
Український поет, журналіст, гуморист і сатирик, громадський і культурний діяч, фундатор Запорізької обласної організації національної спілки письменників України Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці, Куйбишевського району, Запорізької області, в родині колгоспника. Петро Павлович закінчив Запорізький педінститут (1953).
Після закінчення Запорізького педагогічного інституту Петро Павлович Ребро служив в армії, вчителював у Малокатеринівській середній школі, працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», в обласному книжково-газетному видавництві, в обласному управлінні культури. З 1967 року ‒ відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України.
П. П. Ребро ‒ фундатор Запорізької обласної організації національної спілки письменників України (очолював понад 30 років), виховав цілу плеяду талановитих літераторів, заснував ряд літературно-мистецьких свят, зокрема, «Поетичний травень», а також альманахи «Хортиця» (нині ‒ журнал), «Спокута», «Весела Січ».
Як депутат обласної ради багатьох скликань Петро Павлович активно відстоював права української мови та культури в регіоні, виступив проти гіператомізації краю (йшлося про спорудження на Запорізькій АЕС десяти блоків), засудив скороспілий проєкт реконструкції заводу «Запоріжсталь», який загрожував землякам ще більшими екологічними лихами, енергійно домагався будівництва обласної бібліотеки імені О. М. Горького, Історичного музею на о. Хортиці, кінотеатру «Перемога» та інших соціально-культурних об'єктів.
П. П. Ребро ‒ один із засновників обласної організації Товариства української мови «Просвіта» і Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області (очолював 15 років), президент (кошовий) Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».
Друкуватися поет почав з 1946 року. Перша його збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році.
Нині в доробку письменника ‒ сто книг для дорослих і дітей (загальний наклад ‒ понад 5 млн прим.). Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, «Вибрані твори» в 5 томах, гумористична серія «Козацькі жарти» (12 книг), веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»), збірки «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» (лірика), «Ображений Гусак» (байки), «Петрів батіг» (епіграми), «Веселі дуелі» (пародії), літературознавча серія «Українська Мекка», дослідження «Т. Шевченко і Запоріжжя» (у двох книгах), книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та ін.
Петро Павлович автор збірок ліричних і сатиричних поезій «Вітер з Дніпра» (1957), «Проти шерсті» (1958), «Родичі сонця» (1961), «Проміння серця» (1962), «Перо під ребро» (1963), «Гірке причастя» (1964), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка», «Заячі вуса» (1967), «Вогнярі» (1971), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Гаряча прокатка», «Побратимство» (1979)є
У творчому доробку письменника є драматична поема «Заграва над Хортицею» (1980); книги нарисів і віршів «У сусідів по планеті» (1960), документальні повісті «Грім над Запоріжжям», «Ніжна сталь» (1969), книги для дітей «Сонечко», «Чому заєць косоокий» (1958), «Найсмачніші огірки» (1959), «Солов'ята» (1961), «Мій тато ‒ сталевар», «Дірочка від бублика» (1962), «Козацькі жарти» (2010)[недоступне посилання з липня 2019] та ін.
П. П. Ребро працював також у жанрі поетичного перекладу. Зокрема, переклав українською вірші башкирського поета Салавата Юлаєва «Рідна сторона», «Соловей», «Стріла», «Кош».
Твори митця перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо.
Петро Павлович обіймав посаду головного редактора науково-редакційного підрозділу Запорізької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін.
Петро Ребро був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, Почесними грамотами Президій Верховних Рад Киргизької РСР, Абхазької і Калмицької АРСР. Також Письменника нагороджено орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, «За заслуги перед Запорізьким краєм» (II ступеня), медаллю «За трудову доблесть», ювілейною медаллю «За розвиток Запорізького краю», Шевченківською медаллю, Почесними грамотами Верховних Рад Киргизії, Абхазії, Калмикії, Почесною відзнакою Національної спілки письменників України.
Петро Ребро є номінантом Національної премії України імені Т. Г. Шевченка та лауреатом літературних премій імені С. Руданського (2006), імені І. Нечуя-Левицького, імені П. Тичини, імені Остапа Вишні, імені гетьмана П. Сагайдачного, імені С. Олійника, імені М. Нагнибіди, імені В. Лісняка, імені М. Андросова.
Його драматична поема «Заграва над Хортицею» (присвячена героїчній діяльності загону «Юні чапаєвці») відзначена премією на Всеукраїнському конкурсі на найкращу п'єсу, пісня «Гей, шуми, Великий Луже!» (музика Є. Пасічника) отримала Гран-прі на Міжнародному пісенному фестивалі «Доля», а пісня «Хвилина мовчання» (музика О. Білаша) увійшла до збірки «Сто улюблених пісень». Книга «Веселиця» була видана в серії «Золота колекція української поезії для дітей».
П. П. Ребро ‒ лауреат журналу «Перець», Міжнародного конкурсу-фестивалю «Золоті трембіти», Всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки», «Пісенний вернісаж» та конкурсу на найкращу байку, а також лауреат пісенно-поетичний фестиваль «Мамині джерела».
Помер Петро Павлович Ребро 22 березня 2014, м. Запоріжжя.
Йому присвячена меморіальна дошка, яка встановлена у Запоріжжі, на фасаді будинку на проспекті Соборному, 190, в якому раніше жив поет. У 2016 р. в Запоріжжі з'явилась вулиця Петра Ребра.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел