9 грудня  народився Борис Дмитрович Грiнченко

Своє навчання Борис Грінченко почав у Харківській реальній гімназії у 1875 році. Глибоко співчуваючи знедоленому простому народу, Борис Грінченко підтримує зв'язок з гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену літературу (женевські видання статей Михайла Драгоманова, брошури Сергія Подолинського) і у 1879 році юнака заарештовують не без допомоги батька, наляканого вільнодумством сина. Ця обставина мала наслідком виключення з гімназії, заборону навчатися далі, нагляд жандармерії та набута у тюрмі хвороба легень.

 Після в’язниці Борис Грінченко займається самоосвітою, вивчає німецьку та французьку мови, видає у Харкові три книжки для народного читання, мріючи скласти популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобути хоча б елементарну освіту. Він складає іспити на народного вчителя і розпочинає педагогічну діяльність на селі.

У 1893 році Борис Гринченко переїздить до Чернігова і, працюючи тут на різних посадах у земстві, разом з дружиною Марією Загірною успішно реалізує свою освітню, педагогічну програму – видає власним коштом в умовах жорсткої цензури книжки для народу (45 назв). Однак, попри  цензурні зашморги, у видавництві Грінченка (засноване 1894 р. в Чернігові, відновлене на поч. 20 ст. у Києві) побачили світ понад 50 книжок для народного читання накладом близько 200 тис. примірників. Серед них твори Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Є. Гребінки, Л. Глібова, О. Федьковича, П. Грабовського.

Плідно працював Борис Грінченко на терені фольклористики й етнографії – тритомне видання «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях», збірник «Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и пр.», широкий бібліографічний покажчик «Литература украинского фольклора 1777-1900», десятки призначених для народного читання книжок фольклорної тематики – «Живі струни», «Книга казок віршем», «Два морози», «Думки кобзарські», «Колоски», «Веселий оповідач». Борис Грінченко брав активну участь у суспільно-політичному житті України, редагуючи газети і журнали. У 1906 році він стає керівником організації «Просвіта». Трудиться над довідковою книгою «Каталог Музею українських старожитностей В. В. Тарновського». Його перу належить 4-томний «Словник української мови». Це титанічна праця. За кілька років він разом з дружиною письменницею Марією Загірною упорядкував словник, який складався з 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, починаючи від Котляревського до початку ХХ століття. Протягом двох років (1907-1909) словник було видано. За цю працю Борис Грінченко отримав від Російської імператорської академії наук другу премію ім. М. І. Костомарова. Словник і сьогодні є одним із найкращих видань у світовій лексикографії.

Неймовірно напружена праця разом з особистим горем (одночасна смерть єдиної доньки, онука та матері Бориса Грінченка) загострили набуту у в'язниці хворобу – туберкульоз. На позичені гроші у 1909 році письменник їде лікуватися до Італії.

Помер Борис Грінченко 6 травня 1910 року у місті Оспедалетті. Тіло його було перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі. Похорон Бориса Грінченка перетворився на багатотисячну демонстрацію протесту проти самодержавства, труну несли на руках від Володимирського собору до Байкового кладовища.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел