18 листопада народився Володимир Михайлович Навроцький

У 1866 р. він закінчив цісарсько-королівську гімназію в Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Далі В. Навроцький успішно склав вступні іспити на юридичний факультет Львівського університету, у якому навчався з 1866 по 1871 рр. і де вдало поєднував успішне навчання з активною громадською та дослідницькою роботою. Як зазначав І. Витанович, автор дослідження про Володимира Навроцького, «…легко приходилося йому студіювати, нараз давався взнаки голод і холод, бо батько самий не маючи багато, присилав синові на утримання стільки, що і могло вистачити на достатній студентський прожиток, та громадські справи, що їх брали на свої плечі молоді народовці, трималися й велися лише їх власними силами, їх дірявими кишенями. Часто Навроцький голодував».

Під час навчання в університеті він був одним із найактивніших народовців товариства «Просвіта», часопису «Правда», а також співорганізатором студентських громад у Галичині. З 1867 р. його призначають відповідальним секретарем українського товариства «Просвіта». З 1871 р. він очолював студентське товариство «Дружній лихвар», з 1873 – проводив економічно-статистичні дослідження. Закінчивши юридичний факультет Львівського університету, В. Навроцький обійняв посаду державного службовця в м. Ряшеві (Жешув, Польща), яку посідав до кінця життя.

Після закінчення навчання В. Навроцький присвятив себе дослідженню соціально-економічних відносин, зокрема проблем еволюції селянських господарств в умовах утвердження капіталу. Адже на той час найбільш актуальним було аграрне питання. Як економіст-статистик він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздрібнення селянської земельної власності.

У своїх працях учений аналізував перехід економіки Галичини до ринково-грошового господарства та розвиток відповідних фінансових інституцій, виступав з критикою податкового законодавства. Разом з Іваном Франко піддав критиці податкове законодавство та здійснив науковий аналіз тогочасної економічної дійсності. Простежуючи еволюцію селянських господарств у Галичині XIX ст., В. Навроцький першим розкрив усі їх зміни в перехідний період від натуральної до ринкової економіки. Він є автором низки статей з економіки та фінансів Галичини, в яких дослідив проблеми формування промисловості в умовах численних залишків кріпосництва, експлуатації краю іноземним капіталом.

Для його праць характерною була не лише насиченість їх статистичним матеріалом, а й те, що вони ґрунтувались на міцних теоретичних підвалинах. Навроцький був добре освіченою людиною, знав, окрім української й польської мов, – німецьку, французьку, італійську, що дало можливість читати в оригіналі праці західноєвропейських економістів. Його дослідженням була притаманна як глибока наукова обґрунтованість, так і публіцистичний хист.

Етнографічні дослідження, інтерес до сучасного й минулого життя народу пробудили у Навроцькому соціолога, він почав займатись суспільно-економічними проблемами. У своїх економічних працях вчений торкається різних сторін суспільно-економічного розвитку краю, які насичені багатим статистичним матеріалом і тому становлять особливу цінність.

Його статті друкувалися у «Правді», «Ділі», «Киевском телеграфе», «Вестнике Европы», «Одесском Вестнике». Його праця «П’янство і пропінація в Галичині» надрукована в Женеві («Громада» М. Драгоманова). Публікації В. Навроцького, що виходили друком у Львові, Києві, Одесі й Женеві (Швейцарія), дістали високу оцінку сучасників – М. Драгоманова, С. Подолинського, справили помітний вплив на творчість І.Франка, який назвав економічні роботи Володимира Михайловича капітальними, цінував їх передусім за теоретичну глибину й суспільну спрямованість. Новаторський внесок вченого у розвиток фінансової науки полягав у дослідженні проблеми справедливості та економічної обґрунтованості оподаткування, його народногосподарських та соціальних наслідків, розкладання податків між окремими верствами населення та регіонами, ефективних принципів встановлення та стягнення податків.

Володимир Михайлович Навроцький залишив нащадкам цінну наукову спадщину. Це насамперед твори з економіки й фінансів Галичини: «Про промислову кризу в Австрії» (1873), «Що нас коштує пропінація? (Кілька цифр до вияснення народної нужди в Галичині)» (1875), «П’янство і пропінація в Галичині» (1882), «Реформи домового порядку і Слово» (1874), «Класові інтереси і інтереси народу» (1876), «Руська народність в школах галицьких» (1876), «Подвійна крейдка (студія над податком ґрунтовим)» (1881), «Герої подвійної крейдки» (1881), «Реставрація економічна» (1880) та ін. Не маючи ніяких наукових ступенів, В. Навроцький цілком справедливо був зарахований істориками економічної теорії до української наукової еліти насамперед за теоретичну обґрунтованість та глибину статистико-економічних досліджень. Результати наукових досліджень Володимира Навроцького використовували у своїх працях такі відомі українські діячі, як М. Драгоманов, С. Подолинський, О. Терлецький. Економічні праці В. Навроцького характерні великою насиченістю статистичними даними, їх детальним аналізом.

Науковий доробок В. Навроцького добре знав і високо оцінював І. Франко, який доклав багато зусиль для збереження та популяризації його наукових праць. У 1884 р. за редакцією І. Я. Франка вийшов перший том із запланованого повного зібрання творів В. Навроцького. До книги увійшли поетичні твори, розвідки з географії, етнографії, фольклористики, історії, літературознавства, художньо-публіцистичні і дорожні нариси, а також вірш І. Я. Франка «На смерть Володимира Навроцького» та нарис О. С. Терлецького «Згадка про житє Володимира Навроцького». Видавши перший том, І. Франко плекав думку про підготовку і наступного. Про свої наміри він писав М. Драгоманову. Проте реалізувати цю ідею так і не вдалося.

У 1877 р. під час судового процесу над І. Франком, О. Терлецьким, М. Павликом та іншими українськими демократами слідчі знайшли листи В. Навроцького. У Ряшів приїжджала владна комісія, та знайти підстави для притягнення вченого до суду за революційну діяльність слідчим не вдалося. Вони побачили важку скруту, худого, змарнілого, але впевненого у собі молодого чоловіка, який легко, юридично грамотно, спростував усі докази. Слідство проти нього припинили.

Для Володимира Михайловича то були дійсно важкі часи. Незадовго до так званого «соціалістичного» процесу згоріла батьківська хата. Він віддавав останнє сестрам, які залишилися без даху над головою.

Талановитий українець не прожив і 35 років. У жовтні 1881 р. Володимир Михайлович повіз хрестити сина до найближчої церкви до Залісся, по дорозі занедужав, прохворів всю зиму і 16 березня 1882 р. помер.

У некролозі на смерть вченого М. Драгоманов написав: «Навроцький був один з найчесніших галицьких «молодих», народовців, або українолюбів, котрі появились в 60-ті роки, один з тих, котрі найбільше вдержали в собі вільних думок молодих часів, а вкупі з тим один з найбільше працьовитих людей свого гурту».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел