27 вересня народився Микола Юрійович Рябчук

М. Ю. Рябчук ‒ член редакційних колегій журналів «New Eastern Europe», «Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society» та «Політичні дослідження», голова журі міжнародної нагороди «Анґелус» (Вроцлав), почесний президент Українського ПЕН, член програмної ради Міжнародного центру культури (Краків) та експертної комісії стипендійних програм для молодих дослідників Східної Європи фундації Die Zeit Stiftung (Гамбург). Гостьовий професор Українського католицького університету (від 2012 р.) та кількох закордонних університетів: Колумбійського (2006), Альбертського (2007‒2008), Варшавського (від 2009 р.) та Регенсбурзького (від 2011).

Микола Рябчук ‒ стипендіат програми Фулбрайта (1994–1996 та 2016), Мілени Єсенської (2001), Рейгана-Фасела (2011), EURIAS (2013‒2014) та Програми українських досліджень у Гарвардському університеті (2019).

Опублікував кілька книжок та десятки статей в українських і закордонних журналах та наукових збірниках. Нарівні з літературними та культурологічними темами активно досліджує проблеми становлення національної ідентичності, формування громадянського суспільства та державотворення.

Автор книг: «Постколоніальний синдром. Спостереження» (2011), «Від «хаосу» до «стабільності»: хроніка авторитарної консолідації» (2012), «Долання амбівалентності. Дихотомія української національної ідентичності. Історичні причини та політичні наслідки» (2019) та ін.

Микола Юрійович Рябчук  ‒ лауреат премії Омеляна і Тетяни Антоновичів (2003) за науково-популярні праці про українську культуру й політику та лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року за книгу «Лексикон націоналіста та інші есеї». У книзі «Лексикон націоналіста та інші есеї» можна виділити три наскрізні теми: солідарність, ідентичність та пам'ять. Автору притаманна витонченість стилю і думки, точність формулювань і ширина обріїв.

Митець має нагороди: нагорода Книга року за «Дві України: реальні межі, віртуальні війни» (2004); журналу «Сучасність» за найкращі статті року (2002); Польсько-Української Капітули за внесок у польсько-українську співпрацю (2002);Фундації Антоновичів за «професійний і принциповий аналіз літературного і політичного життя сучасної України» (2003); «Книга року» (Київ) в одній із десяти номінацій («Політологія і соціологія») за книгу «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення» (2001); за найкращу статтю року, журнал «Березіль» (Харків, 2000); POLCUL Foundation (Сідней/Варшава) за вагомий внесок у польсько-українське примирення (1997); «Українська культура» (Київ) за найкращу статтю року (1988); «Україна» (Київ) за найкращу статтю року (1987); «Литературное обозрение» (Москва) за найкращу рецензію року (1985).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел