Embedded Files
Українська письменниця, яку називали найосвіченішою жінкою в Галичині Катерина Василівна Гриневич (уроджена Катерина Банах) народилася 19 листопада 1875 року в м. Винники біля Львова в родині службовця Василя Банаха та Марії з роду Кубаїв. Була найстаршою дитиною у родині та мала шістьох молодших братів. У трирічному віці Катерина з родиною переїхала до польського Кракова, здобувши освіту в польської учительській семінарії, де вивчала українську та польську мови.
Через батькового приятеля, вчителя з Винник, Катря знайомиться з Осипом Гриневичем, який працював у вчительській семінарії у Львові. Після одруження й закінчення семінарії подружжя переїхало до Львова, де Катря й прожила майже все життя.
Світогляд письменниці формувався у колі прогресивних та демократично настроєних літераторів Західної України, вона підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, М. Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем.
Займалася літературною та редакційно-видавничою справою, була активною учасницею жіночого руху в Галичині.
Творчий доробок авторки – збірка «Легенди та оповідання», збірки оповідань і нарисів «По дорозі в Сихем», «Непоборні», історичні повісті «Шестикрилець», «Шоломи в сонці», історичні оповідання для молоді: «Перед похороном князя Романа», «Ярослав Осмомисл», «Княжичі». Перший збірник К. Гриневичевої – «Легенди та оповідання» (1906) змальовував долі безпросвітного життя бідарських дітей. Головними серед доробку письменниці є історичні повісті «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928), які хронологічно продовжують одна одну.
Історичною основою творів стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII – початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича. Письменниця творить культ свого героя – людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією.
К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла від традиційної оповідальності. Багатий і розмаїтий декоративний реквізит є складовою частиною літературного мислення письменниці. Можна визнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з його багатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичною насиченістю образу.
Повісті Катрі Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії України. Письменниця оживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар.
Але, попри всі особливості, письменниця оживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар.Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій.
Крім письменства. Катерина Гриневичева була також редакторкою популярного в Галичині і на Наддніпрянщині дитячого журналу «Дзвінок» (1910-1912), була активною учасницею жіночого руху в Галичині.
На початку ІІ Світової війни родина авторки, рятуючись від радянської окупації, опинилася в таборі для переміщених осіб американської зони окупації в Карлсфельді біля Мюнхена.
У серпні 1947 року Катря Гриневичева зламала ногу, її поклали до міського шпиталю в Берхтесґадені, де зробили операцію. У цьому ж шпиталі письменниця померла в ніч проти 27 грудня 1947 року у віці 72 років. Похована на цвинтарі Берхтесгадені(Німеччина).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse