9 жовтня  народився Гнат Васильович Михайличенко (літературний псевдонім Ігнатій Михайлич)

Після розколу партії (травень 1918) Гнат Васильович увійшов до ЦК УПСР (боротьбистів). Організатор антигетьманського підпілля 1918, член Головного революційного комітету боротьбистів, один із провідних ідеологів партії. Після падіння гетьманату перебував у опозиції до Директорії Української Народної Республіки. 1919 – заступник голови Київської нелегальної ради робітничих депутатів, співпрацював із більшовиками: член виконкому Київради та колегії Київ. ЧК (див. ВУЧК), член ВУЦВК. У травні 1919 – нарком освіти УСРР. За дорученням ЦК УПСР (комуністів-боротьбистів) займався революційною роботою у Західній Україні. Із серпня 1919 – в антиденікінському підпіллі Української комуністичної партії (боротьбистів), редактор її нелегального органу – газети «Боротьба» в Києві.

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Коли наприкінці серпня 1919 року війська Добровольчої армії зайняли Київ, перейшов на підпільне становище. Уже 8 (21) листопада 1919 року Михайличенка заарештувала, разом із Василем Чумаком, денікінська контррозвідка за участь в організації повстання проти білогвардійців на Київщині, відтак Михайличенка розстріляв конвой під час спроби втечі.

Після того як у грудні в Києві встановлено радянську владу, в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, В. Чумак. Поховано Михайличенка 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського садка (нині парк Вічної Слави, поховання зруйновано 1933 року внаслідок зсуву ґрунту).

Здавалося б: чого можна встигнути за 27 років життя?

Гнат Васильович Михайличенко вів активну літературну діяльність. Митець писав вірші з 1911 р., прозу з 1915 р. 1919 – один із фундаторів альманаху «Музагет», редактор журналу «Мистецтво», альманаху «Зшитки боротьби». Серед опублікованих художніх творів – збірка «Новели», автобіографічна повість «Історія одного замаху», мініатюри й новелістична повість імпресіоністично-символістичного характеру «Блакитний роман» (Харків, 1921), повісті «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Г. Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

У 20-х рр. XX ст. точилася дискусія щодо жанру «Блакитного роману». Критики не могли дійти згоди навіть у тому, до прози чи поезії належить твір. Сьогодні вчені також не дають однозначної відповіді. Твору притаманні такі визначальні риси роману: кілька сюжетних ліній, складне переплетення взаємин героїв, любовні колізії. Але посилений психологізм, ліризм і невеликий розмір відрізняють твір Михайличенка від типового роману.

Валерій Шевчук, український письменник-шістдесятник, зазначає, що «Блакитний роман» не можна сприймати «тільки як прозу, тобто суму певних історичних та житейських колізій», бо на першому плані в ньому «мова чуття, мова імпульсів».

Увесь твір – це монолог-звернення Я до Ти, відтворення спогадів приреченого на смерть Я про минулі події, які відбуваються на тлі революції, а весь твір можна вважати масштабною алегорією тодішньої ситуації в УРСР.

Виступав митець також як публіцист, літературний критик і теоретик нового пролетарського мистецтва. З передмовою і за редакцією Гната Михайличенка вийшла посмертно збірка  А. Заливчого «З літ дитинства» (К., 1919).

В Україні біографію та творчість поета досліджував сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936-1996). Йому вдалося встановити точну дату й місце народження Михайличенка. У 1928-1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел