Embedded Files
«Всією душею люблю я народ свій і його драму…» М. Заньковецька
Українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця XIX ‒ початку XX століть Марія Заньковецька народилася 4 серпня 1860 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині Чернігівська область) у родині збіднілого поміщика. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія – сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.
Закінчила жіночу гімназію у Чернігові. Марія Заньковецька, у дівоцтві Адасовська, народилася у небагатій дворянській родині, предки якої походили від козацької старшини 17-18 ст. Дід – К. Адасовський – був героєм воєн з Наполеоном I, а батько – суддею.
Марія здобула гарну освіту - закінчила приватне училище в Ніжині та приватний у пансіон в Чернігові. Брала уроки співу в Петербурзькій консерваторії, брала участь в аматорських виставах.
Вже з юних років Марія виступала на аматорських концертах. У 1882 році відбувся її дебют на професійній сцені. Арія всіх вражала особливою артистичністю. Професійну освіту співачка здобула у філії Петербурзької консерваторії у м. Гельсінгфорсі; уроки акторської майстерності отримала у «батька українського театру» – актора, режисера, драматурга Марка Кропивницького. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
Працювала в найбільших українських трупах під керівництвом М. Л. Кропивницького, М. П. Старицького, М. К. Садовського, П. К. Саксаганського, І. К. Карпенка-Карого та ін. У 1907 році разом із М. Садовським організувала перший професійний стаціонарний український театр у Києві. Після Жовтневої революції очолювала Народний театр у Ніжині (1918). Марія Заньковецька рано відчула потяг до сцени. Батьки були проти її артистичної кар’єри, але вона вирішила віддатися сцені й дебютувала в «Наталці-Полтавці», в місті Єлисаветграді (1882).
У 1906 році М. Заньковецька брала участь у створенні першого українського стаціонарного театру в Києві, у 1918 ‒ Народного театру (Київ, нині Український драматичний театр ім. Заньковецької у Львові).
В 1922 році, разом з Саксаганським, Марія Заньковецька організувала Народний театр у Києві (він розмістився у приміщенні Троїцького народного дому), на базі якого було створено Театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької).
Саме завдяки їй, вперше в історії Києва, на театральній сцені звучала українська мова. Для цього їй прийшлося довести київському губернаторові Льву Томарі, що рідна мова і її акторська майстерність заслуговує права на визнання київської публіки.
Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що в створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки. Обдарування М. Заньковецької багатогранне – лірична героїня, актриса комедійного плану. Та справжня стихія актриси – трагедія. Вона царювала також у побутових драмах з натуралістичним елементом. За багаторічне громадянське й мистецьке подвижництво її першою було відзначено почесним званням народної артистки України.
ЇЇ репертуар складав більше ніж 30 ролей на сцені. Найкращими її ролями були: Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка), Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім’ї» М. Л .Кропивницького), Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого), Катря («Не судилося» М. Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). З комедійного репертуару ‒ Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші. Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).
Маючи чудовий голос ‒ драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Акторка залишила гарні образи в кінофільмах «Наталка Полтавка», «Остап Бандура», «Наймичка».
Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 р. гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії. Востаннє М. Заньковецька вийшла на сцену 15 грудня 1922 р. Їй же першій у радянській Україні уряд надав звання Народної артистки республіки.
Ставши зіркою першої величини та, заслуживши світове визнання, Марія Заньковецька ніколи не цуралася і не забувала рідної землі, багато зробила для становлення і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини. Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві.
4 жовтня 1934 року М. Заньковецької не стало. Поховали її в Києві на Байковому кладовищі.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: липень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse