Embedded Files
«Лірика Плужника позначена глибоким трагізмом і епічною рівновагою, що засвідчила високу духовну силу культури, що не улягає тискові обставин. Про нього писали, як про казкового скрипаля, який впав у вовчу яму і хотів відкупитися від вовка своєю грою… Вовчі ями позаносило, а музика лунає понад часом.» Євген Сверстюк, літературознавець
Український поет, письменник, драматург, перекладач, представник Розстріляного Відродження, громадський діяч Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії. 1918 року з родиною переїхав у Великі Багачки на Полтавщину, де вчителював, вів театральний гурток, сам грав на сцені. Але душа прагнула творчого розвитку.
У 1920 році Євген Плужник переїхав до Києва, де вступив до Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. Згодом кинув його і пішов вчитися до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але і тут проміняв навчання на літературну творчість. До всього, додалися ще й сухоти, які він успадкував від матері. У Євгена хвороба рано перейшла в третю стадію і це наклало відбиток на весь спосіб його фізичного існування: обмежені можливості життєвої активності, щорічні лікувальні поїздки у Крим чи на Кавказ, тривалі періоди загострення і «госпітального лежання».
У 1923 році під псевдонімом Кантемирянин Євген Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». Тоді ж, у 1923 році Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників («Аспис»), що об'єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва. 1924 року Євген Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 року перетворюється на «Марс» (майстерня революційного слова).
У 1926 році вийшла його перша збірка поезій «Дні». Література стала основним заняттям Євгена Плужника. За життя ще побачили світ друга поетична збірка «Рання осінь», поеми «Галілей» і «Канів», єдиний роман «Недуга», дві п'єси, тритомна «Антологія української поезії», укладена спільно з Василем Атаманюком та Феліксом Якубовським. Євген Плужник готував для театру третю п’єсу, писав сценарії для кіностудії, паралельно перекладав твори Гоголя, Толстого, Чехова. Разом з Валер’яном Підмогильним видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, взявся за переклад «Тихого Дону» Шолохова. У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але поет продовжував працювати.
5 грудня 1934 році Євген Плужник за сфабрикованою справою був заарештований і звинувачений у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 року він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув'язненням у спецтаборах. Для хворого на сухоти Євгена Плужника це було рівнозначно смертному вироку. Він помер 2 лютого 1936 року в лазареті Соловецького табору, де до останніх днів писав вірші. Перед смертю попросив води зі словами: «Я вмиюся, згадаю Дніпро і вмру». Поховали його там же, у табірній братській могилі.
У 1948 році за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рівновага». У 1979 році у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.
Євгена Плужника пам'ятають і шанують в Україні. Безліч вулиць названі на його честь, а з 1992 року його ім'я носить Центральна районна бібліотека у Києві. На будинку в Києві, що на вулиці Прорізній, № 18/1, де у 1923-1934 роках мешкав митець, встановлена меморіальна дошка (скульптор Олександр Чоботар, архітектор Олег Стукалов).
З 2001 року в Києві присуджується Мистецька премія «Київ», де номінація у галузі літератури має ім'я літератора.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse